Молдови література

Молдо́ви література

• Молдови література

- л-ра народу Республіки Молдова. Усна нар. творчість представлена календарною і родинною обрядовою поезією, казками, героїч. епосом ("Видра", "Кодряну" та ін.), баладами ("Міоріца"), істор. піснями, лірич. піснями-дойнами. Перші пам'ятки писемності з'явилися на межі 9 — 10 ст. церковнослов'ян. (середньоболгарською) мовою, яка до 17 ст. була офіц. мовою церкви й держави, а також літ. мовою ("Житіє святого Іоанна Нового", проповіді церк. діяча і письменника Григорія Цамблака, анонімні літописи 15 — 16 ст., літописи Макарія, Єфтимія, Азарія 16 ст.).

Першу друк. книгу — пам'ятку друкар. мист-ва й л-ри Молдови 17 ст. "Казання" — видав молд. і рум. культур. та громад. діяч митрополит Варлаам. його наступник Дософтей переклав тогочасною літ. мовою і видав "Псалтир" у віршах (1673), "Житія і діяння святих" (т. 1 — 4, 1682 — 86) тощо. М. л. розвивалася у тісному зв'язку з л-рами слов'янських, зокрема укр., народів. У 17 — 18 ст. творили відомі літописці Григоре Уреке, Мирон Костін, Йон Некулче; в їхніх працях часто згадуються істор. події в Україні. Досягненням молд. і рос. науки та л-ри стала творчість ученого Ніколае Мілеску (Спафарія), автора багатьох праць з історії л-ри, права, філософії, унікальних у 18 ст. досліджень про Сибір і Китай. Вершиною М. л. 18 ст. є творчість Дмитрія Кантеміра, молд. господаря, вченого-енциклопедиста, письменника, автора першого молд. роману "Ієрогліфічна історія" (1704 — 05, вид. 1883), праці "Опис Молдавії" (1716) тощо. На поч. 19 ст. певний внесок у розвиток л-ри зробили поети Н. Дімакі, А. Белдіман, К. Конакі та ін. Багату спадщину залишив письменник, громад. і культур. діяч, просвітитель Г. Асакі. Утвердили нові жанри, започаткували школи й течії в М. л. байкар А. Доніч, письменник К. Негруцці — автор істор. повісті "Александру Лепушняну" (1840), письменник, фольклорист і громад. діяч В. Александрі, письменник і вчений Б. Хашдеу. Вони активно розширювали тематику, жанрове розмаїття нац. л-ри. Найвизначніша постать цього періоду — М. Емінеску, один з видатних представників європ. романтизму в л-рі Молдбви і Румунії, автор багатьох лірич. поезій, лірико-епіч. поем, соціально-філос. "Послань" (1881 — 90), філос. прози (новела "Бідний Діоніс", 1872, тощо). Нац. реаліст. проза досягла однієї з своїх вершин у творчості рум. і молд. письменника І. Крянге. Його "Спогади про дитинство" (ч. 1 — 4, 1880 — 92) і "Казки" (1875 — 77 і 1898) втілюють віковий досвід народу, насичені невичерпним гумором і нар. мудрістю, за якою вгадується сповнене гіркоти і турбот життя селянства. Істотну роль у розвитку М. л. відіграли журнали "Dacia literară" ("Літературна Дакія", з 1840), "Convorbiri literare" ("Літературні бесіди", з 1867), "Contemporanul" ("Сучасник"), що виходив 1881 — 91. Після утворення на придністровських землях України 1924 Молд. АРСР у л-ру влилася нова плеяда письменників — Ф. Малай, Д. Мілев, А. М. Андрієску, Н. Марков, Н. П. Кабак, І. Канна та ін. У Бессараб.ї в цей час до красного письменства прилучаються Є. Буков, А. Лупан, Г. Менюк, Б. Істру, М. Костенко та ін. В їхніх творах відбито події тодішньої молд. дійсності. З утворенням Молд. РСР (1940) відбувається консолідація літ. сил республіки. По війні на літ. ниві з'являються прозаїки Й. Л. Балцан, В. Рошка, А. Бусуйок, С. Вангелі, П. Міхня, П. Задніпру, А. М. Гужель, поети В. Телеуке, Г. Вієру, А. Чиботару, П. Боцу, Л. Даміан, Е. Лотяну. Глибокий ліризм, тонке психол. відчуття світу, піднесеність характерні для творчості багатьох поетів цього покоління. Помітне зростання писем. майстерності, глибоке проникнення у внутр. світ героїв, ліризація худож. пейзажу відбуваються в 2-й пол. 50 — 1-й пол. 60-х pp. Серед кращих творів цього часу — оповідання зб. "Листя суму" (1957) та роман-дилогія "Тягар доброти нашої" (ч. 1 — "Степові балади", 1963; ч. 2 — "Тягар доброти нашої", 1968) І. Друце, романи "Люди і долі" А. Шалар (1959), "Мости" Й. Чобану, "Віч-на-віч з любов'ю" А. Бусуйока, "Крик стрижа" В. Бешляге (всі — 1966) та ін. Споріднені з цією прозою твори В. Йовіце, В. Васілаке, О. Маріната. Ліризм і філософічність, нац. та європ. традиції поєднуються у віршах Н. Єсінеску, А. Чиботару, П. Дудника, Н. Дабіжа, Л. Ларі, Ю. Філіпа, Н. Жосу, В. Романчука. У 70 — 80-х pp. M. л. збагатилася вагомими прозовими творами: романи "Мій паризький дядько" А. Бусуйока (1973), "Кукоара" (1975) і "Підгоряни" (1982) Й. Чобану, "Сіячі" А. Чиботару (1977), "Срібний вік" В. Малевої (1979) та ін. Популярності набули вірші Г. Вієру (збірки "Близьке", 1974; "Тому що люблю", 1980; "Таємниця, яка мене захищає", 1983, та ін.) і драматургія І. Друце (п'єси "Каса маре", 1960; "Дойна", 1971; "Птахи нашої молодості", 1972; "Святая святих", 1977). Плідно працюють російськомовні літератори: прозаїки С. Пасько, Г. Успенський, Ю. Греков, С. Шапошникова, Г. Немчинов, Г. Скверенко, Л. Латьєва, Д. Ольченко, М. Хазін; поети К. Шишкан, В. Ізмайлов, Н. Савостін, А. Коркіна та ін. Сформувалася й молода гагаузомовна л-ра, представлена іменами Д. Кара-Чобана, Д. Танасоглу, С. Куроглу, Н. М. Бабоглу, М. Кьосе, К. Крецу, Г. Гайдаржі, П. Чеботарь, І. Чакіра, І. Топала та ін. Л-ра країни поповнюється і творами письменників, що пишуть болг. мовою. Укр. мовою пише К. Попович — автор романів "Бентежний світанок" і "Скривджені долі" та ін. творів. Традиції євр. л-ри в Молдові продовжують І. Шрайбман, Б. Сандлер, М. Лемстер. З 1940 діє СП Молдови. Видаються літ. журнали "Ністру" ("Дністер", з 1957), "Молдова" (з 1966), "Кодры" (з 1968, рос. мовою) та ін. Давніми є молд.-укр. літ. зв'язки, що зумовлено історично. На території Молдови та України живуть значні етнічні групи обох народів. Постійні контакти позначилися на їхньому фольклорі (молд. легенда про укр. пасічника Яцька; укр. нар. пісня-балада "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш", героєм якої є молд. господар Штефан Великий, та ін.). Відображенню подій давнини Молдови в укр. пісенній творчості присвячене дослідження "Зв'язок української народної поезії з румунською історією" Б. Хашдеу (1898). Спільною для обох народів спадщиною став ряд ліричних пісень ("Заграй ми, цигане старий..." — "Се-мь кинць, кобзар бетрин чева..."; "Коню, коню, сивий коню..." — "Мургу, мургу, мургулєц..."), легенди і перекази про нар. месників Олексу Довбуша, Штефана Бужора, Івоніку Дарія тощо. Частина молд. грамот кін. 14 — поч. 17 ст. написана староукр. літ. мовою, вони є важливим джерелом історії, Молдови та історії укр. мови. Діяльність Григорія Цамблака пов'язана з Україною та Молдовою. Зі Львова та Києва надходили книги, частина яких друкувалася спеціально для Молдови ("Октоїх", Львів, 1630; "Тріодіон", Київ, 1631, та ін.). За допомогою Київської академії в Яссах відкрито Слов'яно-греко-лат. академію (1640), засновано першу в Молдові друкарню (1641), де спільними зусиллями митрополита Варлаама, київ. друкарів і гравера Іллі побачила світ славнозвісна книга "Казання" (1643). Але й після цього окремі молд. книги друкувалися в Україні, зокрема переклади Дософтея. Діячем культури укр. і молд. народів був Петро Могила. Багато зробили для поширення освіти в Молдові у 18 ст. вихідці з України, вихованці Київської академії Паїсій Величковський і Варталомей Мезеряну (молд. митрополит), друкар і гравер М. Стрельбицький та ін. Сприяли цьому і праці Мелетія Смотрицького ("Грамматіки словенския правилное синтагма..."), Памва Беринди ("Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє"), Сильвестра Косова ("Патерикон, або Житія святих печерських отців...") та ін., а також друковані у молдавському перекладі зб. проповідей "Ключъ разумЂнія..." (1678) і зб. легенд "Небо новоє" (1787) Іоаникія Галятовського, поширений у дванадцяти рукописних списках "Синопсис" (кін. 17 — поч. 18 ст.). В кін. 16 — на поч. 17 ст. православна Молдова надавала значну моральну та матеріальну підтримку Ставропігійському братству у Львові, чимало молдован були його членами, навчалися в його школах. Молд.-укр. взаємини висвітлювали літописці Григоре Уреке (участь укр. козаків у війні Молдови проти Туреччини 1574 тощо), Мирон Костін (тенденційно про Хотин. і Берестецьку битви тощо), Йон Некулче (перебування в Україні Дмитрія Кантеміра), Н. Костін (виступ укр. гетьмана І. Мазепи проти рос. зверхності), а також укр. літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка. Розділ з укр. козац. літопису Леонтія Боболинського "О ИвонЂ, господару Волоском" переклав і опубл. 1860 Б. Хашдеу. З 19 ст. молд.-укр. літ. контакти дедалі розширюються, збагачуються. Ряд молд. письменників і діячів культури навчалися в Україні: в Харків. ун-ті — А. Хиждеу, Б. Хашдеу; у Київ. академії — Ф. Скрібан (автор кількох віршів про Київ), О. Матеєвич. А. Хиждеу належав до гуртка І. Срезневського, був серед перших збирачів укр. фольклору, дослідників і популяризаторів спадщини Г. Сковороди. Записував укр. пісні та легенди його брат Б. Хиждеу, автор кількох етногр. статей. Високо цінував укр. народну пісню Г. Асакі, присвятив їй ст. "Козаки" (1841). Укр. фольклор як важливе джерело використовував у своїх дослідженнях Б. Хашдеу. В. Александрі на основі пісні "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш" створив одну з кращих своїх балад "Штефан і Дунай" (1873). У свою чергу укр. письменники виявляли зацікавлення молд. пісенним фольклором. Його збирав і публікував (у перекладі) І. Срезневський, перші публікації молд. пісень в оригіналі належать С. Карпенкові (у зб. "Васильківський соловей Київської України. Альбом малоросійський музикальний", 1858, 1862). До молд. фольклору звертались М. Драгоманов, І. Франко, який здійснив і переклад нар. легенди "Майстер Манолє" (1912). В л-рі обох народів набувають поширення теми, пов'язані зі спільним історичним минулим — "Свирговський" Т. Падури (1829), "Іван Підкова" Т. Шевченка та ін. Здійснюється широке взаємне освоєння літ. надбань. В Молдові видано переклади багатьох укр. письменників — Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Тичини, О. Вишні, О. Гончара, І. Драча та ін. В укр. перекладі випущено, зокрема, збірки "Молдавські прислів'я та приказки" (К., 1969), "Молдавські народні казки" (К., 1971), антологічні видання сучасного письменства ("Молдавія". К., 1953; "Весняні кодри". К., 1973; "Голоси Молдавії". К., 1977; "Мелодії кодр". К., 1984; "Сучасна молдавська повість". К., 1985, та ін.), збірки та окр. твори багатьох визначних письменників Молдови. Серед перекладачів — В. Щурат, М. Рильський, В. Сосюра, А. М'ястківський, Я. Шпорта, Т. Масенко, Д. Павличко, М. Упеник, М. Ігнатенко, М. Богайчук, І. Ільєнко, В. Баранов, І. Бережна, В. Стефак та ін. Окремі твори молд. драматургії ставляться на укр. сцені ("Каса маре" І. Друце). З-поміж досліджень літ. процесу в Молдові, укр.-молд. літ. взаємин виділяють праці укр. учених С. Семчинського, О. Романця та ін.

■ Літ.: Литература и современность. Кишинев, 1963; Очерк истории молдавской советской литературы. М., 1963; Романець О. Тарас Шевченко і молдавський народ. "Радянська Буковина", 1964, 9 лютого; Романець О. Джерела братерства. Богдан П. Хашдеу і східноромансько-українські взаємини. Львів, 1971; Грекул І. Д. Слово про дружбу. К., 1974; Гацак В. М. Фольклор и молдавско-русско-украинские исторические связи. М., 1975; Корбу Х. Г. Становление новой молдавской литературы и проблема творческого метода (1840 — 1860). Кишинев, 1976; Очерки молдавско-русско-украинских литературных связей. Кишинев, 1978; Коробан В. П. Современный молдавский роман. М., 1979; Савка П. Х. Молдавскорусско-украинские литературные связи. Библиографический указатель. Кишинев, 1973.

К. Ф. Попович, О. С. Романець.