1. Українська літературна енциклопедія

альба

а́льба

• альба

(прованс. alba, букв. — світанок)

- жанр лірики середньовічних прованс. поетів-трубадурів, розквіт творчості яких припадає на кін. 11 — 12 ст. Це строфічна (часто у формі діалогу) пісня про щасливе кохання і розставання закоханих вранці після таємного побачення. В А. завжди три персонажі: лицар, його дама і друг лицаря на варті. У рефрені кожної строфи повторюється слово "світанок" або "зоря". Енгельс назвав А. "цвітом провансальської любовної поезії" (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 69).

Г. Л. Рубанова.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. альба — (провансальське alba — вранішня зоря, світанок) — ранкова пісня, музично-поетичний жанр трубадурів та мінезингерів. Словник-довідник музичних термінів
  2. альба — -и, ж. Один із жанрів ліричної поезії середньовіччя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. альба — А́ЛЬБА, и, ж. У середньовічній поезії трубадурів – ранкова пісня. Наступний жанр – альба – пісня, присвячена неминучості розлуки закоханих на ранковій зорі (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. альба — а́льба (від прованс. alba – світанок) одна з жанрових форм середньовічної куртуазної лірики, строфічна пісня про розставання вранці закоханих після таємного побачення. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. альба — Різновид довгої туніки, перехопленої шнуром, гладко оздобленої гаптом, з широким мереживом під шиєю, на рукавах і внизу; використовували при хрищенні у ранньому християнстві і ранньому середньовіччі, пізніше духовенство при відправі літургії. Універсальний словник-енциклопедія