анакреонтична поезія

анакреонти́чна поезія

• анакреонтична поезія

- жанр лірики, життєрадісні пісні, в яких прославляються молодість, кохання, вино, краса, веселі бесіди. Назва походить від імені давньогрец. поета Анакреонта (6 ст. до н. е.), відомого як співця радощів буття. До нас дійшов зб. "Анакреонтика", автором якого тривалий час вважався давньогрец. поет, і тільки в 19 ст. було встановлено, що вміщені в ньому вірші — лише наслідування різних часів. А. п. була популярною в антич. світі, в епоху Відродження і Просвітительства, в західноєвроп. і рос. поезії 19 ст. анакреонтичні вірші писали французькі поети "Плеяди", А. Шеньє, Вольтер, Парні, в Німеччині — Й. Глейм, в Росії — Г. Державін, К. Батюшков, О. Пушкін. Анакреонт. мотиви притаманні поезії О. Олеся ("Сміються, плачуть солов'ї" та ін.).

■ Літ.: Ярхо В. Н., Полонская К. П. Античная лирика. М., 1967; Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. К., 1981.

М. І. Бернадська.