аркадія
арка́дія
• аркадія
(Arcadia)
- італ. поетична академія. Виникла 1690 в Римі. Засновники — теоретик А. аббат Дж. М. Крешімбені та юрист Дж. В. Гравіна. Поезія А. була спрямована на захист "доброго смаку" від бароккової естетики, зокрема маринізму. Вишуканій метафоричності придворної галантної лірики та афектованій патетиці героїчної поезії аркадійці протиставляли невимушеність поетичної мови, наївність почуттів, пасторальну ідилію. Переважала анакреонтична та піндарична лірика і петраркізм; улюблений жанр — канцонета; поширилось мист-во імпровізації. З часом поезія А., відірвана від сусп. проблем, перетворилася на аристократичну салонну гру. Однак притаманні їй пластика образів, музикальність, легкість ритму зумовили тривалий вплив А. на розвиток італ. поезії. А. проіснувала до 1925.
О. Є.-Я. Пахльовська.
Значення в інших словниках
- аркадія — -ї, ж. 1》 В античній літературі та пасторалях 16-18 ст.: щаслива країна, мешканці якої (пастухи та пастушки) вирізняються патріархальною простотою натури. 2》 Про місце, де безтурботно живеться будь-кому. Великий тлумачний словник сучасної мови
- Аркадія — Арка́дія 1 іменник жіночого роду, істота ім'я Арка́дія 2 іменник жіночого роду регіон у Греції; місцевість Орфографічний словник української мови
- аркадія — арка́дія (грец. Αρκαδία) 1. Гориста область у Стародавній Греції, населення якої займалося переважно скотарством. 2. В ідилічній поезії – країна «щасливих пастухів», «щаслива країна». Словник іншомовних слів Мельничука
- Аркадія — Історична область у Греції (центр. частина Пелопоннесу), теп. ном А.; в античну добу населена ахейцями; бл. 550 до н.е. під гегемонією Спарти; з 234 член Ахейського союзу; 146 підкорена Римом; оспівана античними поетами як ідилічний край, звідси аркадський пейзаж у мистецтві XVII i XVIII ст. Універсальний словник-енциклопедія