1. Українська літературна енциклопедія

асонанс

асона́нс

• асонанс

(франц. assonance, від лат. assono — відгукуюсь)

1) Повторення однакових голосних у віршованих рядках і строфах (рідше — в прозі): "І громом молодим котилося над нами, лунало по ланах: „Вперед за владу Рад!"" (В. Сосюра). А. часто поєднується з алітерацією, чим досягається значний худож. ефект: "Дзвоник земської пошти дзеленькав монотонно і разом з карканням ворон розносив сум по сутеніючім просторі" (М. Коцюбинський).

2) Неточна, неповна рима, основана на збігові наголошених голосних або наголошених складів, причому закінчення заримованих слів можуть не збігатися. В сучас. поезії, зокрема українській, асонансна рима використовується дуже широко (напр., у Л. Костенко: "недовгою — долею", "таємну — твоєму", "треба — ребра", "востаннє — листами")".

Й. М. Голомбйовський.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. асонанс — асона́нс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. асонанс — (фр. аssonance, від лат. assono — відгукуюсь) прийом фоностилістики, який полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на горі опудало горобців перепудило. Словник стилістичних термінів
  3. асонанс — Суголос, співзвуччя, співзвучність Словник чужослів Павло Штепа
  4. асонанс — -а, ч., поет. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. асонанс — АСОНА́НС, у, ч., літ. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. М. Т. Рильський користується таким засобом художнього впливу, як звукопис. Його поетика має зразки чудових асонансів та алітерацій (з наук. літ.). Словник української мови у 20 томах
  6. асонанс — асона́нс (франц. assonance, від лат. assono – відгукуюсь) 1. Співзвучність. 2. Неточна рима, в якій схожі самі голосні. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. асонанс — Асона́нс, -су; -на́нси, -сів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. асонанс — АСОНА́НС, а, ч., поет. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. Користується Рильський і таким засобом художнього впливу, як звукопис. Словник української мови в 11 томах
  9. асонанс — (фр. < лат. — згода) Композиційний прийом, побудований на повторі певних форм, але не на їхній тотожності (порівн. дисонанс, консонанс). Завдяки ритмічному нарощуванні народжується відчуття напруженості, руху. Є самим розповсюдженим прийомом у творчості митців. Архітектура і монументальне мистецтво