барокко

баро́кко

• барокко

(італ. barocco — дивний, химерний)

- напрям у європ. мист-ві й л-рі 17 — 18 ст. Поняття барокко як худож. системи післяренесансної епохи спершу виникло в мистецтвознавстві, а в 20 ст. було перенесено й на л-ру. Породження бурхливої перехідної доби, яка, з одного боку, характеризувалася наступом контрреформації і феод. реакції, а з другого, посиленим розвитком бурж. відносин, революц. й визвольними рухами, Б. було складним і суперечливим явищем. Воно знаменувало становлення худож. культури на новій основі, спробу нового синтезу уявлень про світ і людину. На ньому позначилися глибокі світоглядні зрушення кінця 16 — 17-го століть, зумовлені великими відкриттями в астрономії, механіці, фізиці. Було зруйновано антропоцентричний світ ренесансного гуманізму як замкнуту конструкцію, засновану на принципах розумності й гармонії. Світ перед людиною постав у нескінченності часу й простору, в різких контрастах і глибоких суперечностях. Худож. систему Б. важко звести до спільного знаменника через незвичайну внутрішню складність і багатоликість цього явища. В самій естетич. природі Б. — мінливість і поліморфність, оскільки воно було худож. вираженням рухливої і суперечливої істор. доби. Л-ра Б. характеризується ширшим освоєнням реальної дійсності, розкриттям суперечностей у реліг. і соціальній свідомості. Ідеологічна криза, руйнівні війни, хаотичний стан суспільства відбились у л-рі у вигляді почуття непостійності і тривоги, в розробці теми мінливості і марності буття, трагізму людського існування. Характерні риси літ. Б. — динамізм образів і композицій, тяжіння до різких контрастів, формальних і смислових, складна метафоричність як осн. риса стилю, алегоризм і емблематичність, прагнення вразити читача, оволодіти його почуттям і свідомістю, а звідси — схильність до пишного й барвистого декору, до риторич. оздоб викладу. В різних регіонах Б. неодночасно складалось, досягало розквіту й занепадало. В італ. л-рі цей стиль формувався вже в останній третині 16 — на поч. 17 ст.; найвідомішим його представником в Італії був Д. Маріно. Особливо значного розвитку набуло Б. в ісп. л-рі, його вершинні здобутки — творчість П. Кальдерона й Ф. Кеведо. В англ. л-рі найпримітніші бароккові явища — це поезія Дж. Донна і всієї "метафізичної школи", поеми Дж. Мільтона. В нім. л-рі Б. представлене передусім поезією А. Гріфіуса і прозою Г. Гріммельсгаузена. У франц. л-рі Б. виступало як провідний напрям у першій третині 17 ст., далі розвивалося паралельно з класицизмом. Серед слов'ян. л-р Б. раніше сформувалось в польс. і хорв. (далмацькій). Б. було першим всеєвропейським худож. напрямом, оскільки воно охопило й країни православного кола. Риси бароккового стилю з'являються в українській поезії і полемічній л-рі вже на поч. 17 ст. Борючись з шляхетсько-католицькою експансією, укр. письменники водночас запозичували у своїх противників-єзуїтів худож.-стильові засоби, бароккові за характером, щоб посилити вплив літ. творів на читача. Крім польс. і західноєвроп. впливів, укр. Б. мало й власні джерела, регіональні й національні. Це, по-перше, давньоруські витоки, що йдуть через візант. посередництво від риторичної традиції пізньоантичної і патристичної л-ри. По-друге, це фолькл. джерела, особливо відчутні в таких утвореннях "низового" або "народного барокко", як вертепна драма, жартівливо-пародійні різдвяні й великодні вірші, бурлескні твори та ін. Фольклорні впливи проникають і на "середній" та "високий" стильові рівні укр. Б. Риси бароккового стилю відчутні вже в прозі Івана Вишенського і Мелетія Смотрицького, у віршах Віталія і "Віршах на жалосний погреб" Касіяна Саковича. Розвиток Б. в укр. л-рі посилився після заснування Києво-Могилянської академії (1632), яка в своїй культур.-осв. діяльності орієнтувалася на систему лат. шкіл Європи. З серед. 17 і до ост. чверті 18 ст. Б. визначало худож. стиль більшості -укр. письменників, проявляючись в різних літ. родах і жанрах. Барокковий стиль притаманний поезії Лазаря Барановича, Іоанна Максимовича, Івана Величковського, Стефана Яворського, Григорія Сковороди та ін. поетів.

Характерним втіленням Б. в укр. поезії є збірка "курйозних віршів" Івана Величковського "Млеко от овцы пастыру належное" (1691) та емблематичні вірші Г. С. Сковороди. Серед прозових жанрів Б. найбільшого розвитку досягло в ораторській прозі, про що свідчать збірники проповідей "Меч духовный" (1666) і "Трубы словес проповЂдных" Лазаря Барановича (1674), "Ключ разумЂния" Іоаникія Галятовського (1659), "Огородок Марии богородицы" (1676) і "ВЂнец Христов..." (1688) Антонія Радивиловського та ін. Проявилося воно і в полемічній літературі, в агіографії "Мінеї-четьї" Димитрія Туптала, риси барок. історіографії властиві літописам Григорія Грабянки, Самійла Величка та ін. В тогочасній укр. драматургії найповніший вияв бароккова поетика знайшла в таких творах, як "Іосиф Патріарха" (1708) Лаврентія Горки, анонімна "Милость Божія" (1728), "Трагедіа... царя сербского Уроша пятого..." (1733) Михайла Козачинського, "Комическое дЂйствіе" (1736) Митрофана Довгалевського та ін. Іл. див. на окр. арк., с. 112 — 113.

■ Літ: Морозов А. А. Проблеми европейского барокко. "Вопросы литературы", 1968, № 12; Іваньо І. В. Про українське літературне барокко. "Радянське літературознавство", 1970, № 10; Наливайко Д. С. Искусство: направлення, течения. стили. К., 1981; Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського. К., 1983; Софронова Л. А. Поэтика славянского театра XVII — первой половины XVIII в. Польща, Украина, Россия. М., 1981; Славянское барокко. Историко-культурные проблемы эпохи. М., 1979; Українське літературне барокко. К., 1987.

Л. С. Наливайко.