бурлеск

бурле́ск

• бурлеск

(франц. burlesque, від італ. burla — жарт)

- комічні, пародійні твори, що характеризуються невідповідністю між темою і словесною формою: "висока" тема викладається зниженим, простонародним, іноді вульгаризованим стилем, а "низька" — високим, піднесено-героїчним. Відомий Б. з антич. часів — комічний епос 5 ст. до н. е. "Батрахоміомахія" (в укр. л-рі — переспів К. Думитрашка "Жабомишодраківка", надр. 1869). В європ. л-рах Б. особливого поширення набув у 17 — 18 ст. у зв'язку з боротьбою проти абсолютизму і класицизму: "Переодягнений Вергілій" П. Скаррона (1648 — 52), "Вергілієва Енейда, вивернута навиворіт" М. Осипова (1791 — 1808) та ін. Генетично Б. пов'язаний з нар. сміховою культурою часів язичництва і раннього християнства. На Україні найяскравіше виявився у календарно-обрядових іграх і піснях весняно-літнього циклу ("диявольські сороміцькі пісні", "бісівські ігрища"), типологічно близьких до античного свята бога Діоніса. Авторами гумористично-бурлескних творів у середньовічній Європі були здебільшого скоморохи, жонглери, ваганти, голіарди. Органічна риса їхніх творів — пародіювання церковних молитов, профанування високого, офіційно освяченого; творення "світу навиворіт" за законами карнавальної свободи. В укр. л-рі Б. з'явився в 16 ст. і набув поширення в 17 — 1-й пол. 19 ст. як прояв опозиції феодально-реліг. гнітові. Авторами бурлескних творів були учні богословських шкіл, школярі-"бакаляри", "дяки-пиворізи", семінаристи. Найбільш поширені жанри Б. — різдвяні, великодні і "нищенські" вірші, шкільна драма, вертеп, інтермедія. Б. як провідний стиль широко проявився в гумористично-сатиричних, часто анонімних творах 17 — 18 ст. ("Житіє і страданіє" І. Турчиновського, інтермедії до драм М. Довгалевського, "Отець Негребецький", "Плач київських монахів" та ін.). Найвидатнішим бурлескним твором є ірої-комічна поема І. Котляревського "Енеїда" (1798 — 1809; повне вид. 1842), в якій в образах троянців, карфагенян, латинян змальовано українців з їх звичаями, побутом, історією, сусп. відносинами, характерами. В 1-й пол. 19 ст. Б. проникає в усі роди і жанри укр. л-ри, а також у публіцистику, літ. критику, епістолярій (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, П. Кореницький, С. Александров, Я. Кухаренко, Г. Квітка-Основ'яненко та ін.).

Відігравши значну роль у нагромадженні рис реалістичності, наближенні л-ри до нар. мас, Б. у 30 — 40-і pp. перестав відповідати новим ідейно-естетичним потребам укр. л-ри і відійшов на периферію літ. розвитку. Переосмислення бурлескних засобів, підпорядковане завданням політ. сатири, проявилося у Т. Шевченка (поема "Сон"), а також у творчості П. Куліша, О. Стороженка, С. Руданського, Л. Глібова.

♦ Вид.: Давній український гумор і сатира. К., 1959; Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини XIX ст. К., 1959.

■ Літ.: Франко І. Історія української літератури. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 40. К., 1983; Історія української літератури, т. 2. К., 1967; Яценко М. На рубежі літературних епох. К., 1977.

М. Т. Яценко.