глаголиця

глаго́лиця

• глаголиця

- одна з найдавніших слов'ян. азбук. Більшість учених вважає, що її створив бл. 863 просвітитель слов'ян Кирило (див. Кирило і Мефодій) для старослов'янської мови, яка стала першою міжслов'ян. літ. мовою. Про походження Г. немає єдиної думки. Безсумнівним є зв'язок більшості літер Г. з грец. графікою, окремих — із самаритянським різновидом давньоєвр. письма. Своєрідна графічна система утверджувала незалежність і гідність літ. старослов'ян. мови в колі інших. Як система писемних знаків Г. цілком відповідала слов'ян. звуковій системі 9 ст. Принципи Г. було використано в кирилиці. Більшість букв Г. мали й числове значення. Найдавніша глаголична пам'ятка, що дійшла до нас, — Київські листки (кін. 9 або поч. 10 ст.). З кін. 10 ст. у Болгарії, а потім в ін. слов'ян. землях Г. почала витісняти кирилиця. Г. вживалася в місцях діяльності Кирила і Мефодія — Моравії та Паннонії, пізніше поширилась на тер. сучас. Болгарії, Македонії, де її використовували до 12 ст., га Хорватії, де Г. в писемності, в т.ч, світській, функціонувала до початку 19 ст. (в 15 ст. у Хорватії виникло книгодрукування Г.), а в церковному вжитку вона функціонує й нині.

На Русі пам'яток, написаних Г., не збереглося, трапляються тільки окремі глаголичні букви й написані Г. слова в кириличних текстах. Як алфавіт Г. була відома на Україні в 17 ст.; різновид її використовували для тайнопису (напр., П. Беринда).

■ Літ.: Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки М., 1963.

В. В. Німчук.