1. Словник української мови в 11 томах

глаголиця

ГЛАГО́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов’янської мови.

Найдавніша, що дійшла до нас, слов’янська писемність знає два алфавіти — кирилицю і глаголицю, причому питання про співвідношення і відносну давність цих алфавітів досі повністю не розв’язане (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 499);

Друга [абетка] також пізніше стала зватися «глаголицею» — від букви «Г» («глагол»), що означала в старослов’янській мові — «мову», «слово» (Рад. літ-во, 5, 1958, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глаголиця — глаго́лиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. глаголиця — -і, ж. Одна з двох абеток старослов'янської мови. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глаголиця — (грам.) азбука (праукраїнська) Словник чужослів Павло Штепа
  4. глаголиця — ГЛАГО́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов'янської мови. Найдавніша, що дійшла до нас, слов'янська писемність знає два алфавіти – кирилицю і глаголицю... Словник української мови у 20 томах
  5. глаголиця — • глаголиця - одна з найдавніших слов'ян. азбук. Більшість учених вважає, що її створив бл. 863 просвітитель слов'ян Кирило (див. Кирило і Мефодій) для старослов'янської мови, яка стала першою міжслов'ян. літ. мовою. Про походження Г. немає єдиної думки. Українська літературна енциклопедія
  6. глаголиця — Одна з найдавніших (виникла, ймовірно, перед 862-63) слов'янських абеток, створена у відповідній звуковій системі; щодо джерел г. дотепер нема остаточної думки; автором... Універсальний словник-енциклопедія
  7. глаголиця — Глаго́лиця, -ці, -цею (азбука) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)