діалектизми

діалекти́зми

• діалектизми

(від грец. διάλεκτος — розмова, говір)

- слова або словосполучення територіальних (місцевих) чи соціальних діалектів, що трапляються в літ. мові. Розрізняють Д. фонетичні, словотворчі, словозмінні, лексичні, фразеологічні та ін. На різних етапах розвитку нової укр. літ. мови роль Д. була неоднакова. На перших етапах, коли літ. мова ще тільки формувалася, Д. у літ. творах (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Ю. Федьковича, М. Черемшини, В. Стефаника, раннього І. Франка та ін.) було дуже багато. В поезіях Т. Шевченка їх порівняно менше (ненатля, файда, кабиця, перетика тощо). Пізніше визначилася роль Д. у худож. л-рі як стилістичного засобу (для передачі місц. колориту, індивідуалізації й типізації мови героїв, засобу сатири чи гумору тощо). У дожовтневій укр. л-рі майстерно використовували місцеві Д. у своїх творах І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Франко, B. Стефаник, Панас Мирний та ін. (М. Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків" широко вводив Д. — лудінє, кептар, черес, табівка, черлена хустка, кресаня, плай та ін. — для зображення життя і побуту гуцулів). Гуцульський діалект використовував Марко Черемшина, В укр. рад. л-рі Д. майстерно вплетено в мову творів П. Тичини, М. Рильського, Я. Галана, П. Козланюка, О. Гончара, Д. Павличка, А. Турчинської та ін. Для типізації мови персонажів письменники використовують й соціальні Д. (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Карпенко-Карий, М. Старицький, Г. Хоткевич, І. Микитенко, Р. Федорів та ін.).

■ Літ.: Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. К., 1960; Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. К., 1973; Українська діалектна лексика. К., 1987.

А. П. Могила.