діалектологія

діалектоло́гія

• діалектологія

(від грец. διάλεκτος — розмова, говір і λόγος — слово, вчення)

- галузь мовознавства, що вивчає різновиди загальнонародної мови — діалекти. Розрізняють Д. описову, або синхронічну, яка досліджує сучас. стан діалектів і зв'язки між літ. мовою й говорами, та історичну, або діахронічну, — істор. розвиток діалектів і зв'язок між ними та літ. мовою. Д. як галузь мовознавства визначилася на поч. 19 ст. у зв'язку з розвитком порівняльно-історичного мовознавства. Вона дає цінний матеріал для історії мови, л-ри та фольклору, для історії народу, археології, етнографії тощо. Перші спроби охарактеризувати укр. говори відомі з 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст. Становлення укр. Д. пов'язане з діяльністю М. Максимовича, Я. Головацького ("Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях", 1849). Наук. основи її закладено в працях О. Потебні ("Про звукові особливості російських наріч", 1865; "Замітки про малоруське наріччя", 1870, та ін.). Перший наук. опис укр. діалектів зробив К. Михальчук ("Наріччя, піднаріччя і говори Південної Росії у зв'язку з наріччям Галичини", 1877). Значних успіхів досягла укр. Д. за рад. часу. Остаточно усталився поділ укр. говорів на три наріччя (див. Північні говори, Південно-східні говори, Південно-західні говори). Опубл. багато монограф. досліджень і колективних праць. Видається 3-томний "Атлас української мови"; вийшли т. 1 (К., 1984), т. 2 (К., 1988).

■ Літ.: Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. К., 1960; Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови. К., 1966; Русская диалектология. М., 1972; Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К., 1980.

С. П. Бевзенко.