діалог і монолог внутрішні

діало́г і моноло́г внутрішні

• діалог і монолог внутрішні

- різновиди внутр. мовлення персонажів, за допомогою яких передаються їхні переживання. Особливого поширення набули у західноєвроп., рос. і укр. л-рах кін. 19 — поч. 20 ст.; значною мірою знайшли втілення в "потоку свідомості" літературі (Дж. Джойс та ін.), у прозі Ф. Достоєвського і Л. Толстого, в укр. новелістиці. Розрізняють два види внутр. діалога — аутодіалог і діалогізований монолог. До аутодіалога (розмова із самим собою) вдаються для передачі внутр. конфлікту персонажа, його роздвоєності; кожна із сторін душі представлена тоді окремим голосом, іноді персоніфікованим (батьківське і письменницьке "я" у новелі "Цвіт яблуні" М. Коцюбинського). Діалогізований монолог — це внутр. монолог, у структуру якого вплетено уявний діалог (розмова з мужиком — у новелі "Intermezzo" M. Коцюбинського); є важливим засобом психол. аналізу, розкриття "діалектики душі" персонажа. Від внутр. діалога треба відрізняти внутр. діалогічність худож. мовлення як емоційно-смисловий зв'язок між голосами оповідача і персонажів. Внутр. монолог має такі форми: монолог-спогад, монолог-мрія, монолог-роздум. Він широко представлений у психол. новелах О. Кобилянської, М. Коцюбинського, В. Стефаника. В укр. новелістів поч. 20 ст. внутр. монолог служить для худож. зображення процесів свідомості, підсвідомості і самосвідомості персонажа, його суверенного внутр. світу. Д. і м. в., доповнюючи один одного і взаємопроникаючи, характеризуються спільними мовними особливостями — фрагментарністю, еліптичністю, перепадами довжини речення, порушеннями його стилістичної структури та лексичного складу. Д. і м. в. на слід плутати з невласне прямою мовою, що граматично оформлюється у творі як розповідь від третьої особи.

■ Літ.: Виноградов В. О языке Толстого. В кн.: Литературное наследство, т. 35 — 36. М., 1939; Фащенко В. В. Внутрішнє мовлення. В кн.: Фащенко В. В. У глибинах людського буття. Етюди про психологізм літератури. К., 1981.

Ю. Б. Кузнецов.