екранізація

екраніза́ція

• екранізація

- художнє втілення засобами кіно й телебачення творів літератури й театру, в тому числі опери, балету, що здійснюється за допомогою сценарію. До л-ри як джерела тем, сюжетів і образів кінематограф звернувся відразу після свого виникнення (90-і pp. 19 ст.). Етапними для "німого" вітчизн. кіно стали стрічки, зняті за повістями "Пікова дама" О. Пушкіна (1916), "Отець Сергій" Л. Толстого (1918; обидві — реж. Я. Протазанов), "Мати" Максима Горького (1926, реж. В. Пудовкін), романом "Пани Головльови" М. Салтикова-Щедріна ("Іудушка Головльов", 1934, реж. О. Івановський), оповіданням "Пампушка" Гі де Мопассана (1934, реж. М. Ромм). У 20 — 30-х pp. 20 ст. українські кінематографісти екранізували повісті "Борислав сміється" І. Франка (1937, реж. І. Рона), "Микола Джеря" І. Нечуя-Левицького, "Дорогою ціною" М. Коцюбинського ("Навздогін за долею"; обидві — 1927, реж. М. Терещенкс), п'єси "Наталка Полтавка" І. Котляревського (1936, реж. І. Кавалерідзе), "Назар Стодоля" Т. Шевченка (1937, реж. Г. Тасін) та ін. На українських кіностудіях було екранізовано також повість "Сорочинський ярмарок" М. Гоголя (1939, реж. М. Екк), здійснено кілька кіновипусків "Українські пісні на екрані" (1935 — 1936, режисери І. Кавалерідзе, Г. Колтунов, В. Лапокниш та ін.). У наступні роки, з виникненням звукового і кольорового кіно, образне мислення кіномистецтва розвивається також під впливом взаємин його з літ. словом.

Різні види Е. розрізняють за мірою відповідності кінострічок літ. першоджерелам. З максимальним наближенням до оригіналів здійснені Е. романів "Тихий Дон" М. Шолохова (1957 — 58, реж. С. Герасимов), "Бур'ян" А. Головка (1967, реж. А. Буковський), повістей "Захар Беркут" І. Франка (1972, реж. Л. Осика), "Гуси-лебеді летять" М. Стельмаха (1976, реж. О. Муратов), "Білий пароплав" Ч. Айтматова (1976, реж. Б. Шамшиєв), оповідань "Камінний хрест" В. Стефаника (1968, реж. Л. Осика), "Грамотний" Григора Тютюнника (1987, реж. С. Чернілевський) та ін. Прагненням митців виявити в Е. специфічні можливості кіно позначені Е. драм. творів — "Вічно живі" В. Розова ("Летять журавлі", 1957, реж. М. Калатозов), "Гамлет" В. Шекспіра (1964, реж. Г. Козінцев); оповідання "Іван" В. Богомолова ("Іванове дитинство", 1962, реж. А. Тарковський), повісті "Пропала грамота" М. Гоголя (1971, режисери В. Івченко та І. Миколайчук), романів "Червоне і чорне" Стендаля (1954, реж. К. Отан-Лара), "Голий серед вовків" Б. Апіца (1963, реж. Ф. Байєр), "Лебедина зграя" В. Земляка ("Вавілон-XX", 1980, реж. І. Миколайчук), казки "Чорна курка, або Підземні жителі" А. Погорєльського (1981, реж. В. Гресь). Літ. твори використовуються в Е. і як основа творчої фантазії кіномитців, коли вони знімають фільми "за мотивами" першоджерел; відступи від літ. основи притаманні Е. повістей — "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського (1965, реж. С. Параджанов), "Вечір на Івана Купала" М. Гоголя (1968, реж. Ю. Іллєнко), "Сотников" В. Викова ("Сходження", 1977, реж. Л. Шепітько), драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки ("Лісова пісня. Мавка", 1980, реж. Ю. Іллєнко). У деяких Е. сюжет переноситься до іншого часу, на інший нац. грунт, в інше, відмінне від літ. твору, соціальне середовище. Люди серед. 20 ст. діють у фільмі "Тереза Ракєн", знятому 1953 реж. М. Карне за романом Е. Золя; існує японська кіноверсія роману "Ідіот" Ф. Достоєвського, дія якого перенесена до япон. міста і відбувається після 2-ї світової війни (1951, реж. А. Куросава). Можливості телефільму, особливо багатосерійного, використовуються для максимального (аж до деталей) наближення до літ. тексту: такими є Е. романів — "Овід" Е. Л. Войнич (1980, реж. М. Мащенко), "Сага про Форсайтів" Дж. Голсуорсі (1977, реж. Е. Фолкнер), "Дата Туташхіа" Ч. Аміреджибі ("Береги", 1979, режисери Г. Лордкіпанідзе і Г. Габескірія). Іл. див. на окремих аркушах, с. 256 — 257.

■ Літ.: Литература и кино. М. — Л., 1965; Бабишкін О. Українська література на екрані. К., 1966; Маневич И. Кино и литература. М., 1966; Дубенко С. Тарас Шевченко та його герої на екрані. К., 1967; Погрібна Л. Твори М. Коцюбинського на екрані. К., 1971; Базен А. За "нечистое" кино (В защиту экранизации). — Театр и кино. В кн.: Базен А. Что такое кино? М., 1972; Авксентьева В. Кино и л-ра. В кн.: Современный кинопроцесс и действительность. К., 1986; Брюховецька Л. Література і кіно: проблеми взаємин. К., 1988.

Л. З. Мороз.