елегія

еле́гія

• елегія

(грец. 'ελεγεία — журлива пісня)

- лірич. жанр медитативного або емоційного, нерідко — журливого змісту. Виникла в Греції у 7 ст. до н. е. як вірш, написаний елегійним дистихом. У творчості давньогрец. поетів 7 — 6 ст. до н. е. Архілоха, Калліна, Мімнерма, Солона, Каллімаха, Тіртея, Феогніда представлені Е. любовні, військові, політичні, дидактичні та ін. В давньорим. Е. (Проперцій, Тібулл, Катулл, Овідій) переважає любовна тематика. Багато уваги Е. приділяли автори давньоукр поетик 17 — 18 ст., які не тільки викладали теорію Е., а й самі виступали в цьому жанрі. У новій європ. л-рі Е. втратила чіткість форми, але набула окресленого змісту як вірш, пройнятий змішаним почуттям смутку й радості, або тільки смутку, журливої задуми, скорботи. Жанром Е. майстерно володіли П. Ронсар, Дж. Донн, Дж. Мільтон, Т. Грей, А. Шеньє, Новаліс, в рос. поезії — М. Карамзін, В. Жуковський, К. Батюшков, О. Пушкін, В. Брюсов, О. Блок. Елегійними настроями забарвлена лірика укр. романтиків 30 — 40-х pp. 19 ст. А. Метлинського, С. Писаревського, М. Петренка, В. Забіли. Пізніше в розвитку Е. з'явилася тенденція до нових жанрових утворень: любовна Е. поєднується з Е.-сповіддю, Е.-спогадом. Т. Шевченко створив жанр Е.-думки ("Думи мої...", "Чого мені тяжко..."). Е. "Журба" Л. Глібова стала нар. піснею. І. Франко написав елегійним дистихом цикл "Майові елегії" (1901). В сучас. рад. поезії Е. збагатилась новими мотивами, тональностями, поглибленим психол. змістом, зокрема у творчості О. Твардовського, Р. Гамзатова, М. Рильського, М. Бажана, М. Стельмаха, А. Малишка, М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко.

Вид.: Антологія української поезії, т. 1. К., 1984; Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст К., 1978; Українська поезія XVI ст. К., 1987.

Літ.: Сивокінь Г. М. Давні українські поетики Х., 1960; Довгалевський Митрофан. Поетика. К., 1973; Маслюк В П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої пол. XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983.

М. П. Ткачук.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. елегія — еле́гія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. елегія — (гр. elegeia, elegos — скаpга) вipш, у якому виpаженi настpої жуpби, туги, смутку, безнадiї, меланхолiї. Пошиpений у твоpчостi сентименталiстiв та pомантикiв (“Осіння елегія” О. Блока). Словник стилістичних термінів
  3. елегія — Вірш <�навіяний смутком>; П. смуток, меланхолія. Словник синонімів Караванського
  4. елегія — -ї, ж. 1》 Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. || В античній поезії – вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми. 2》 Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру. 3》 перен. Смуток, меланхолія. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. елегія — Дума Словник чужослів Павло Штепа
  6. елегія — (від гр. elegos — жалоба, журба) — п’єса сумного, журливого характеру. Зразки Е. створили Г.Персел, Л.Бетховен, М.Глінка, Ф.Ліст, М.Лисенко, І.Стравінський, П.Чайковський та ін. Словник-довідник музичних термінів
  7. елегія — еле́гія (грец. ελεγεία, від έλεγος – журлива пісня) 1. Один з жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. елегія — Ліричний вірш, з настроями смутку, задуми, жалю; античні е., побудовані у формі елегійного дистиха, відзначаються багатством тематики та настроїв. Універсальний словник-енциклопедія
  9. елегія — Еле́гія, -гії, -гією; -гії, -гій (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. елегія — ЕЛЕ́ГІЯ, ї, ж. 1. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  11. елегія — Елегія, -гії ж. Элегія. Як би ви знали, паничі, де люде плачуть живучи, то ви б елегій не творили. Шевч. ІІ. 152. Словник української мови Грінченка