1. Українська літературна енциклопедія

епітафія

епіта́фія

• епітафія

(від грец. 'επιτάφιος — надгробний)

1) надмогильний напис у віршах або прозі;

2) літ. жанр. Як різновид епіграматичної поезії (див. Епіграма) Е. сформувалася в давньогрец. л-рі (5 ст. до н. е.). Від надгробного напису літ. Е. успадкувала численні кліше-звертання до читача ("подорожнього"), тенденцію до моралізаторських і загальнофілос. узагальнень та ін. Серед Е. чільне місце посідає автоепітафія: стилізована (фіктивна), коли від імені померлого говорить автор; реальна, якщо Е. пишеться на самого себе. Широко відомі автоепітафії грец. поета Мелеагра (2 — 1 ст. до н. е.). Поряд з Е. скорботно-елегійною існувала сатирична Е., традиція якої в л-рі 19 — 20 ст. стає домінуючою. Жанр Е. був поширений у л-рі укр. барокко, велику увагу йому приділяють укр. поетики та риторики 17 — 18 ст. Авторами давньоукр. Е. були Афанасій Кальнофойський, Лазар Баранович, Варлаам Ясинський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода. В укр. рад. л-рі сатиричні Е. писали В. Блакитний (Еллан), В. Симоненко, М. Сом та ін. Зразки Е. див. у кн.: Роберт Бернс. Поезії. К., 1965; Антологія української поезії, т. 1. К., 1984; Українська література XVII ст. К., 1987; Греческая эпиграмма, М., 1960.

■ Літ.: Шубинский С. Н. Кладбищенская литература. В кн.: Шубинский С. Н. Исторические очерки и рассказы. СПБ, 1893; Прокопович Феофан. Сочинения. М. — Л., 1961; Довгалевський Митрофан. Поетика. К., 1973; Прокопович Феофан. Філософські твори, т. 1. К., 1979; Федорова Е. В. Введение в латинскую эпиграфику. М., 1982.

І. П. Бетко,

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. епітафія — епіта́фія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. епітафія — (гр. epitaphios — надгpобне слово) вipш для надгpобного пам’ятника. В Давнiй Гpецiї складались видатними поетами для геpоїв i виконували виховну pоль, пiзнiше жанp тpансфоpмувався: тепер це може бути сатиpичний або жаpтiвливий твip: Роззявi. Словник стилістичних термінів
  3. епітафія — -ї, ж., книжн. Намогильний напис, перев. у віршованій формі. || Літературний твір, написаний у зв'язку зі смертю чи втратою кого-небудь. Скласти епітафію. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. епітафія — Напис (намогильний) Словник чужослів Павло Штепа
  5. епітафія — (гр. epitaphios — намогильний) — музичний твір на честь померлої людини (напр., 'Біля могили Ріхарда Вагнера' Ф.Ліста, 'Жалібний марш', 'На вічну пам’ять Котляревському' М.Лисенка та ін. Словник-довідник музичних термінів
  6. епітафія — епіта́фія (грец. επιτάφιος, від έπί – над і τάφος – могила) надгробний напис. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. епітафія — Римований (рідше прозовий) напис на надгробку; вірш на честь померлої особи (Дякую, Боже, нарешті вільний М.Л. Кінґа, На смерть Шевченка М. Некрасова). Універсальний словник-енциклопедія
  8. епітафія — Епіта́фія, -фії, -фією; -та́фії, -фій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. епітафія — ЕПІТА́ФІЯ, ї, ж., книжн. Намогильний напис, перев. у віршованій формі. В шліфовані плити лункої підлоги Він сам вкарбувати звелів Рядки епітафії, повні тривоги За прах невельможних мерців (Бажан, Роки, 1957, 199); // Літературний твір... Словник української мови в 11 томах
  10. епітафія — (грец. — надмогильна) Плита з надгробним написом, стела з прощальним текстом і рельєфним зображенням відповідного змісту, яку часто вмуровували у стіну храму. Архітектура і монументальне мистецтво