1. Українська літературна енциклопедія

епіфора

епі́фора

• епіфора

(грец. 'επιφορά — повторення)

- стилістична фігура, повторення однакових слів, словосполучень чи речень у кінці віршованих рядків, строф або фраз у прозі, щоб виділити важливу думку. Приклад Е. в прозі: "Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю. І реве худоба вночі, і віщує недолю. Біжать миші степами незчисленні на схід і віщують недолю" (О. Довженко, "Україна в огні").

Й. М. Голомбйовський.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. епіфора — епі́фора іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. епіфора — (від гр. epiphora — перенесення, повторення) стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих же елементів у кінці кожного паралельного рядка. Словник стилістичних термінів
  3. епіфора — -и, ж., літ. Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових виразів, слів або звукосполучень наприкінці суміжних чи близько розміщених рядків, строф і т. ін. для посилення виразності й мелодійності мови художнього твору; прот. анафора. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. епіфора — (мед.) сльозливість Словник чужослів Павло Штепа
  5. епіфора — епі́фора (від грец. έπιφορά – перенесення, повторення) стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. епіфора — ЕПІ́ФОРА, и, ж., літ. Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових виразів, слів або звукосполучень у кінці суміжних або близько розміщених рядків, строф і т. ін. Словник української мови в 11 томах