етноніміка

етноні́міка

• етноніміка

(від грец. 'έθνος — плем'я, народ і 'όνυμα — ім'я)

- галузь ономастики, що вивчає етноніми — назви родів, племен, народностей, народів, націй та ін. етнічних спільностей з погляду їхнього походження, поширення й функціонування. Досліджує й самоназви та назви, що їх дістали рід, плем'я, етногр. група, народ від ін. народів, неофіційні й прозивні назви груп населення. Етноніми можуть походити від назв тотемів, геогр. назв (подоляк — від Поділля), особових імен (узбек від імені хана Узбека), слів на позначення звичаїв, занять, складу, мовних чи ін. рис етносу. Етноніми іноді містять яскраву нац. чи соціальну характеристику, часто в них є важлива інформація про життя, звичаї, традиції, взаємозв'язки народів. Їх із різною стилістич. метою використовують у худож. л-рі. Напр., виняткова чутливість етноніма до сусп.-політ. обставин дала змогу Т. Шевченкові в творі "І мертвим, і живим..." висміяти безбатченків-конформістів: "Німець скаже: „Ви моголи". // „Моголи! моголи!" // Золотого Тамерлана // Онучата голі. // Німець скаже: „Ви слав'яне" // „Слав'яне! слав'яне! // Славних прадідів великих // Правнуки погані!" Протиставлення соціально-престижних етноназв розмовно-просторічним, вузькоетнографічним, образливим етноназвам у поетич. творі може символізувати зародження нац. самосвідомості, революц. піднесення трудящих мас: "Йшла вперше Україна по дорозі // У глибину епох і вічних зльотів — // Йшла за труною сина і пророка. // За нею по безсмертному шляху // Ішли хохли, русини, малороси, // Щоб зватись українцями віднині" (І. Драч). Стиліст. використанню етнонімів сприяє їхня здатність замінюватися перифразом ("Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, // Сини Коперника, заковані сини! // Рвіть ланцюги тяжкі" (М. Рильський). Як яскраві стилістеми сприймаються ідеологічно актуалізовані етноніми-історизми: "Не сотні вас, а міліони // Полян, дулебів і древлян // Гаврилич гнув во время оно" (Т. Шевченко).   ■ Літ.: Чучка П. П. Назви жителів Закарпаття за місцем їх проживання або народження. В кн.: Питання ономастики. К., 1965; Покальчук В. Ф. З історичної етнонімії Волині. В кн.: Питання ономастики. К., 1965; Этнонимы. М., 1970; Попов А. И. Названия народов СССР. Введение в этнонимику. Л., 1973.В. А. Чабаненко.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. етноніміка — етноні́міка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. етноніміка — -и, етнонімія, -ї, ж., лінгв. Розділ ономастики, який вивчає назви племен, народностей і народів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. етноніміка — етноні́міка (від грец. έθνος – народ і όνυμα – ім’я, назва) розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. етноніміка — ЕТНОНІ́МІКА, и, ж., лінгв. Розділ ономастики, який вивчає назви племен, народностей і народів. Етноніміка.. включає назви народів, народностей, племен, їх окремих груп, що мають спільні риси (мовні, територіальні, виробничі, побутові тощо) (Наука.., 7, 1966, 53). Словник української мови в 11 томах