закарпатські говори

закарпа́тські говори

• закарпатські говори

, закарпатський говір, закарпатські говірки — група говорів пд.-зх. наріччя укр. мови. Пошир. переважно на території Закарп. області від р. Шопурки до басейну р. Лаборець. З. г. — найархаїчніші говори укр. мови. Поділяються на ужанські, боржавські, марамороські та верховинські. Характерні риси: в фонетиці — розрізнення давніх ы, и (сын, сила), збереження сполучень гы, кы, хы (ногы, свахы), звужені о, е (водá — на вôдí), давні о, е в новозакритих складах передаються через і, у, ÿ (віл — вул — вÿл) та ін. У морфології — дієслова в 1-й особі множини тепер. часу мають закінчення -ме (рóбиме), стягнені форми дієслів у 2-й і 3-й особі тепер. часу (спíваш, спíвать), збереження суфікса -ова- (куповати) тощо. В лексиці є багато давніх (ярь — "весна", жеребля — "лоша" та ін.), угор., рум., словац. та ін. слів. Риси З. г. відбились у писемних пам'ятках 16 — 17 ст. (у Нягівських повчаннях, Торунському збірнику тощо), у творах М. Андрелли, В. Довговича, О. Духновича, А. Кралицького, О. Маркуша, Ф. Потушняка, Ю. Боршоша-Кум'ятського та ін. Лексику З. г. з метою стилізації використовують укр. рад. письменники М. Томчаній, І. Чендей, В. Вовчок та ін.   ■ Літ.: Дзендзелівський й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР, ч. 1 — 2. Ужгород, 1958 — 60.Й. О. Дзендзелівський.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me