запозичення в мові

запози́чення в мові

• запозичення в мові

- слова, морфеми або синтаксичні конструкції, засвоєні одними мовами з інших унаслідок геогр., екон., політ., культурних зв'язків між народами. Залежно від походження серед З. виділяють грец.зми, латинізми, старослов'янізми, тюркізми, германізми, галліцизми тощо. Входячи в мову, З. підпорядковуються її фонетичним, морфологічним, словотвірним та ін. законам. Чимало З. з інших мов містила вже праслов'янська мова, особливо з роман. і герм. мов, причому значна частина германізмів була романського (латинського) походження. Найдавніші слов'янські З. з герм. мов П. Шафарик відносив до 2 — 3 ст. н. е., коли спільнослов'янські племена сусідили з готами. Грецизми, засвоєні давньоруською мовою, належать до 8 — 9 ст. — періоду безпосередніх контактів східних слов'ян із Грецією та її колоніями в Північному Причорномор'ї та Приазов'ї (корабель, парус, левада тощо). З прийняттям у 10 ст. християнства велика кількість грец.змів прийшла в давньорус. мову через старослов'янську мову (ангел, апостол, Біблія, ікона, монах; власні імена — Андрій, Арсен, Василь, Денис, Євген, Микола, Олександр, Олена, Орина, Софія та ін.). Пізніші грец.зми (бібліотека, граматика, історія, лексикон, логіка, ода, театр, хор) поряд з латинізмами (аматор, аркуш, гума, гумор, календар, термін, фальш тощо) з'явилися в укр. мові в 16 — 17 ст., коли класичні мови стали одними з осн. навч. предметів у школах України. З. старослов'янізмів східнослов'ян. мовами було нерівномірним: найбільше їх у рос. мові, значно менше в українській, зовсім мало в білоруській. У сучас. укр. літ. мові є певна кількість нейтральних старослов'янізмів (гласність, єдиний, область, учитель тощо), а більшість їх уживається як стилістич. засіб — для надання урочистого забарвлення ("Благословенна ти в віках, // Як сонце наше благовісне, // Як віщий білокрилий птах, // Печаль і радість наша, пісне", М. Рильський), для соціальної характеристики персонажів ("Правда, я — теє-то як його — письменний, но по благості всевишнього єсмь чоловік", І. Котляревський) або (в поєднанні з побутовою, згрубілою лексикою) для створення гумористич. і сатир. ефекту (Хотілося б зогнать оскому // На коронованих главах, // На тих помазаниках божих...", Т. Шевченко).   У 12 — 15 століттях східнослов'янськими мовами запозичено багато тюркізмів. У "Слові о полку Ігоревім" є тюркські слова (яруга, япончица, жемчугъ та ін.). Засвоєння їх відбувалося здебільшого усним шляхом. До поширених у наш час слів тюркського походження належать аркан, базар, байрак, баштан, бугай, бурдюк, гарбуз, євшан, кавун, козак, сазан, сарай та ін. Через посередництво тюркських мов до сх. слов'ян прийшло чимало араб.змів (атлас, візир, гарем, зеніт, халат) та іранізмів (бірюза, булат, гиря, караван).   Серед германізмів можна виділити давні (не дуже численні) З., що з'явилися під час контактів сх. слов'ян з германо-норман. племенами (броня, витязь, дума, князь, майстер, осел; власні імена — Аскольд, Гліб, Ігор, Олег, Ольга та ін.), а також слова з сучас. герм. мов — англ., нім., нідерл. та ін. З нім. мови, починаючи з 13 — 14 ст., а особливо в 16 — 18 ст., в укр. прийшли слова бровар, варта, фарба, цегла, борт, бухгалтер, штат, штраф, ландшафт тощо. З. з англ. мови припадають в осн. на 19 — 20 ст. (бульдозер, катер, трактор, трамвай, пудинг, джаз, сквер тощо). З романських мов З. представлені здебільшого галліцизмами (з франц. мови), що почали входити в укр. мову в 17 — 18 ст. (артилерія, інженер, квартира, міністр, асамблея, дебют, десант, шантаж), італізмами (газета, карета, баркарола, віолончель, квартет, каса, паста). В сучас. укр. мові є З. й з ін. мов — індоєвропейських, зокрема слов'янських (рос., польс. та ін.), а також (не дуже численні) з фінно-угорських, кавказьких, індіанських мов тощо. Увійшовши в мову, З. можуть виступати синонімами до питомих слів (експлуатація — визиск, парус — вітрило, пейзаж — краєвид, фон — тло), витісняти з активного вжитку укр. слово (актор — лицедій) або поступатися укр. слову, виходячи з активного вжитку (етаж — поверх). Велика кількість запозичених слів засвоєна мовою цілком, вони обросли словотворчими гніздами (барва — барвник, барвистий, барвний, барвити, забарвлення) і на сучас. етапі розвитку мови без грунтовного етимол. дослідження вже не сприймаються як чужорідні елементи, своїми семантико-стилістич. властивостями нічим не відрізняються від успадкованої укр. лексики. Виняток становлять стилістично забарвлені варваризми, екзотизми та власне іншомовні слова. Особливе місце серед З. посідають кальки. З. є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Див. також Інтернаціоналізми.   ■ Літ.: Самійленко В. Чужомовні слова в українській мові. К., 1818; Їжакевич Г. П. Українсько-російські мовні зв'язки радянського часу. К., 1969; Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983.О. Д. Пономарів.