запозичення

запози́чення

• запозичення

в літературі — одна з форм літ. зв'язків; творче використання будь-яким автором сюжетів, образів, мотивів, ідей, худож. засобів та прийомів, які вже розроблялися у творах ін. письменників, у л-рі, фольклорі та міфології ін. народів. Явише З. цілком закономірне. За словами В. Бєлінського, "всякий народ може запозичати в іншого, але він конче накладає печать власного генія на ці запозичення". Вводячи свій нац. колорит, по-новому трактуючи запозичені образи і розставляючи ідейно-худож. акценти, письменник створює ориг. твір, який при всій новизні зберігає схожість із своїм джерелом. Класич. зразком таких З. є використання вічних тем і вічних образів, що втілюють найзагальніші, типові для багатьох епох проблеми, викликають інтерес у митців кожного нового покоління, щоразу здобувають нову ідейну і худож. інтерпретацію (напр., образ Прометея в л-рі різних епох, зокрема у творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, А. Малишка). В епоху Відродження часто запозичувались образи з антич. л-р, з бібл. книг, міфології. До бібл. сюжетів та образів продовжують звертатися письменники й пізніше. Т. Шевченко, переосмислюючи їх і вдаючись до езопівської мови, підносив революц. і богоборчі ідеї ("Псалми Давидові", "Царі", "Марія"). З. нерідко містить елементи стилізації, ремінісценції, аплікації, пародії, наслідування. Пошир. формою З. є переробка чужих прозових творів у драматичні (інсценізація, екранізація). М. Старицький за повістю "Сорочинський ярмарок" М. Гоголя створив однойм. п'єсу. Остап Вишня на сучасному йому матеріалі написав гумореску "Ярмарок", яка перегукується з твором М. Гоголя. Як фактори літ. розвитку слід розглядати З. худож. прийомів: ліричних тем і мотивів, сюжетних ходів, образної символіки, ритмічних і строфічних конструкцій тощо. Нічого спільного із З. не мають плагіат і епігонство. Див. також Зв'язки і впливи міжлітературні, Запозичення теорія.

В. М. Лесин.