латиська література

лати́ська література

• латиська література

- л-ра латис. народу. Розвивається латиською мовою. Спирається на традиції багатого нац. фольклору — нар. пісні, казки, легенди та ін. Створення нац. л-ри штучно стримували нім. феодали, які (з кін. 12 ст.) загарбали Прибалтику. Лише в 16 ст. вийшли книжки латис. мовою (реліг. змісту). Першими творами латис. світської л-ри стали рукописні пісні Е. Кікуліса (1777), перша зб. нац. писемної поезії — "Пісеньки" Ю. Алунана (1856), перше найповніше видання латис. нар. пісень — "Латиські дайни" (т. 1 — 6, 1894 — 1915, підготував латис. фольклорист К. Барон).

Творчість представників нар. романтизму Аусекліса (М. Крогземіса) і А. Пумпура (автора героїч. епосу "Лачплесіс", 1888) мала яскраво виражений антифеод. характер. Перші зразки латис. прози — роман "Часи землемірів" (1879) братів М. і Р. Каудзітів та оповідання "У волосному суді" (1885), "Багата рідня" (1886) Апсишу Єкабса про життя латис. села позначені впливом рос. реалізму. В 70 — 80-х pp. у новостворених театрах Риги і Єлгави йшли перші латис. п'єси А. Алунана "Доморослий", "Ті, що співали пізно ввечері" та ін. В 90-х pp. 19 ст. пожвавлюється літ. життя, що зумовлене прогрес. рухом інтелігенції, т. з. новою течією (Я. Райніс, П. Стучка, Я. Янсон-Браун та ін.). Громадян. мотиви звучать у творчості поетеси і драматурга Аспазії (зб. віршів "Червоні квіти", 1897; п'єса "Втрачені права", пост. 1894). Розвинувся талант майстра новелістики і драматургії Р. Блаумана (оповідання "Весняні заморозки", 1898; "Андріксон", "В затінку смерті", обидва — 1899; п'єси "Блудний син", 1893; "У вогні", 1905), у творах якого відображено життя селян і занепад патріарх. відносин на селі. В ці роки в л-ру ввійшов Я. Порук — один із своєрідних латиських поетів-романтиків.

Відчутним імпульсом у розвитку латис. л-ри стала рос. революція 1905 — 07. В цей час на повний голос заявив про себе Я. Райніс збірками поезій "Далекі відгуки синього вечора" (1903), "Посіви бурі" (1905) та ін., де в алегор. формі виражено революц. настрої мас. Боротьбі за волю присвячені його п'єси "Вогонь і ніч" (1905), "Грав я, танцював" (1919). Філос. поезія і драматургія Я. Райніса збагатили Л. л. ідейно і тематично. Майстром латис. балади, поеми, віршів для дітей, перекладу виступив В. Плудоніс, в його алегор. поемі "В сонячну далечінь" (1912) висловлена віра в перемогу сил прогресу. На поч. 20 ст. в Л. л. утвердився крит. реалізм: твори А. Упіта (повість "Буржуа", 1907, романи "Нові витоки", 1909, "В шовковому павутинні", 1912, "Золото", 1914), Е. Бірзнієка-Упіта (зб. оповідань "Під вечір", 1913, "Оповідання сірого каменя", 1914), Судрабу Еджуса, А. Бригадере та ін. В 20 — 30-х pp. латис. л-ра розвивалася в складних умовах становлення незалежної Латвії. Це знайшло відображення у творах Я. Райніса, Я. Судрабкална, А. Чака, Я. Грота, Л. Лайцена, Л. Паегле та ін. У прозі з'явилися цикл романів "На грані віків" (1937 — 40), сатир. комедії "Чоловік удови" (1925) й "Зачароване коло" (1929), істор. трагедії "Мірабо" (1926) та "Жанна д'Арк" (1930) А. Упіта. В л-ру приходить В. Лаціс з реаліст. творами про життя моряків і рибалок (роман "Син рибалки", т. 1 — 2, 1933 — 34).

Свій внесок в Л. л. зробили письменники, які жили за межами Латвії — в Рад. Союзі (Судрабу Еджус, Р. Ейдеманіс, С. Бергіс та ін.). Вони розробляли переважно теми революції і громадян. війни: п'єса "Авантюра" К. Іокума та Р. Апіна (1935), оповідання "На берегах Даугави" А. Кадікіса-Грозного (1934, опубл. 1936) та ін. Твори багатьох письменників були спрямовані на утвердження державності Латвії, її самобутньої культури, піднесення нац. свідомості народу — поема "Страутмени" Е. Вірзи (1933), вірші Е. Адамсона, Я. Акуратера, В. Стрелте, проза А. Нієдри, Я. Веселіса. Істор. минуле країни відтворюють романи Я. Деглава ("Рига", 1920), Я. Яншевського ("Люди з пущі", 1929), К. Заріня ("Каугурці", 1938), А. Гріна, Я. Сарта. Після приєднання Латвії до СРСР 1940 твори багатьох латис. письменників були вилучені з літ. процесу. В роки 2-ї світ. війни розвивалася переважно поезія (Я. Судрабкалн, В. Лукс, Ю. Ванаг, Ф. Рокпелніс та ін.). В перші повоєнні роки центральними були теми людини, утвердження нових політ. і соціальних реалій — поезія Я. Судрабкална, Я. Грота, А. Чака, А. Балодіса, проза A. Упіта, В. Лаціса (романи "Буря", "До нового берега"), А. Саксе, Я. Гранта, А. Броделе, Я. Нієдре, Ж. Гріви, п'єси А. Грігуліса. Сучас. Л. л. прагне до глибокого відображення дійсності, багатогранного розкриття внутр. світу людини, аналізу гострих життєвих конфліктів. Розвивається розмаїта стилем поезія. Широким є діапазон філос., громадян. і любовної лірики М. Кемпе. Розвиток особистості людини, взаємозв'язок долі людини і долі народу, посилення громадян. відповідальності — актуальні проблеми поезії (В. Лукс, А. Веян, А. Скалбе, І. Аузінь, B. Белшевіца, Я. Петерс, М. Чаклайс, О. Вацієтіс, І. Зієдоніс та ін.). В прозі теми сучасності — переважно в психол. та моральному аспектах — вирішують З. Скуїнь, І. Індране, Р. Езера, В. Ламс, А. Якубанс та ін. Глибоким розкриттям соціальних витоків людської психології відзначаються оповідання Е. Вілкса. Життя і боротьба латис. народу в окупованій нім.-фашист. загарбниками Латвії відображені у творах М. Бірзе, Е. Ліва, А. Янсона. Розвиваються біогр. роман (Я. Нієдре, Я. Калнинь), драматургія (Г. Прієде, Х. Гулбіс, П. Путніньш, П. Петерсонс, Л. Стумбре та ін.), дит. л-ра (В. Лукс, А. Саксе, Ю. Ванаг, Я. Османіс, І. Зієдоніс, З. Ергле та ін.). Критика і літературознавство представлені працями А. Упіта, К. Крауліня, Я. Калниня, В. Валейніса, В. Мелніса, Х. Хірша, І. Берсонса, В. Хаусманіса, М. Аболи, Б. Табуна, В. Вавере та ін.

Спілка письменників Латвії — з 1940. Виходять газ. "Literatüre un maksla" ("Література і мистецтво"), літ.-худож. журнали "Karogs" ("Прапор"), "Даугава" (рос. мовою).

Латис.-укр. літ. зв'язки розвиваються з кін. 19 ст., коли в латис. періодиці систематично друкувалися переклади творів Т. Шевченка. Поема "Катерина" в перекладі Є. Ліготню вперше надр. в журналі "Austrums" ("Схід", 1900, № 12). Там же вміщено ст. "Тарас Григорович Шевченко" Арону Матіса. 1906 Е. Рудзітіс переклав вірші "Закувала зозуленька" та "Заповіт". 1911 в журн. "Jauntbaš Tekas" ("Дороги юності") та газ. "Latviešu Avizes" ("Латиська газета") надр. вірші "І небо невмите, і заспані хвилі", "І досі сниться: під горою", "І широкую долину", "Ой гляну я, подивлюся", уривок з поеми "Гайдамаки" та ін., перекладені Є. Ліготню та Е. Рудзітісом. Незважаючи на заборону цар. уряду, в Латвії 1914 було відзначено 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. В журн. "Druva" ("Нива", 1914, № 4) опубл. вірші "Ой чого ти почорніло", "Молитва", уривок з поеми "Тарасова ніч" у перекладі Ф. Адамовича та ін. Після Вел. Вітчизн. війни латис. мовою видано зб. "Вибране" (1951, 1954), поему "Гайдамаки" (1964). У Латвії опубл. багато статей про життя і творчість Т. Шевченка, зокрема "Поет, якому заборонили писати, художник, якому заборонили малювати" В. Гревіня (1951), "Шевченко і латиська література" Е. Сокола (1956) та ін. Вийшли твори І. Франка, Марка Вовчка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Стефаника, П. Тичини, М. Рильського, Я. Галана, О. Гончара, М. Стельмаха, Ю. Яновського, Д. Павличка, І. Драча, Є. Гуцала, Григора Тютюнника та ін. Видано антології укр. поезії "Пісня, почата в бурю" та прози "Краса людини" (обидві — 1963), збірники укр. нар. казок "Українські народні казки" (1954) і "Скрипка чаклунів" (1986) та ін. Перекладачі — П. Айгар, В. Гревінь, М. Кемпе, В. Давідс (Вецаукумс), П. Барда, Я. Плаудіс, Я. Османіс, І. Зієдоніс та ін. Україні присвятили вірші М. Кемпе, А. Веян, Я. Грот, І. Зієдоніс, В. Белшевіца та ін. Про латис.-укр. літ. зв'язки написали статті Я. Судрабкалн, А. Упіт, К. Краулінь, А. Веян, Б. Звайгзне та ін. В Україні жили і працювали латис. письменники Р. Ейдеманіс, А. Цепліс, Р. Пельше. Перші укр. переклади з Л. л. з'явилися на поч. 20-х pp. 20 ст. У 30-х pp. видано зб. оповідань Л. Лайцена, в повоєнні роки — вибр. поезії Я. Райніса, романи А. Упіта, В. Лаціса, А. Саксе, твори Р. Блаумана, Р. Ейдеманіса, М. Кемпе, окремі книги О. Вацієтіса, Р. Езери, З. Скуіня, З. Ергле, Е. Веверіса та ін. Вийшли антології "Бурштинові береги. Молода поезія Латвії" (1974), "Латиське радянське оповідання" (1982), "Сучасна латиська повість" (1984); зб. "Латиські прислів'я та приказки" (1972) та ін. В багатьох театрах України йшли п'єси Я. Райніса. Серед перекладачів — В. Бичко, Ю. Завгородній, Д. Чередниченко, Д. Павличко, І. Драч, І. Липовецька, М. Григорів, А. Шпиталь та ін.

■ Літ.: История латышской литературы, т. 1 — 2. Рига, 1971; Звайгзне Б. З латисько-українських літературних зв'язків. В кн.: Сузір'я, в. 5. К., 1971; Карклінь Г. М. Відлуння близьких і далеких доріг. К., 1987; Шпиталь А. Проблема вибору в сучасній прозі. К., 1989.

М. Е. Абола.