леонінський вірш

лео́нінський вірш

• леонінський вірш

(лат. versus Leoninus) первісно римований гекзаметр і пентаметр, широко вживані в латинській літературі (особливо 11 — 12 ст.), зокрема у творчості вагантів. Власне. Л. в. називались вірші, в яких перший піврядок римується з другим, хоч могло бути й інше розташування рим: "птиця голубиця", "місто, де нечисто" і т. д. Назва Л. в. за аналогією перейшла на польський, а потім на укр. силабічний вірш із внутр. римами. Напр., у творчості мандрівних дяків:

Баби́, діди́ пиво-меди́   , горілку варену   Кухликом п'ють   , з книшами труть свини́ну печéну   ("Вірша на Різдво Христове").   Теорія Л. в. викладається у київ. поетиках 17 — 18 ст. До нього зверталися у своїй творчості Лазар Баранович та Іван Величковський. Форма Л. в., удосконалена під впливом силабо-тонічного віршування, зустрічається й в сучасній поезії:   Моя ти зоре   , високі гори   Нас не розлучать, ні!   Як вірна поміч зі мною поручІдеш ти завжди на війні.   (Олесь Гончар. "Моя ти зоре...").   ■ Літ.: Сивокінь Г. М. Давні українські поетики. Х., 1960; Квятковский А. Поэтический словарь. М., 1966; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні К., 1983.М. Л. Гаспаров.