ліризм

ліри́зм

• ліризм

- одне з пафосно-стильових начал в естет. сприйнятті й відображенні дійсності: у худож. л-рі характеризує переважно твори лірики, менше — прозового епосу, драматичні, може бути також в есе, працях філос. змісту, публіцистичних творах, мемуарах тощо. Л. — це відкритість суб'єкта твору потенційному читачеві у викладі переживань, почуттів, у відображенні подій, ситуацій і т. п., орієнтована на емоційну співучасть читача. Звідси специфічна настроєвість Л. (схвильованість, зворушливість), що може виражатися як прямо (у лірич. відступах, зверненнях і т. п.), так і опосередковано, коли Л. наявний гол. чин. у підтексті. Л. може виступати у межах одного твору в різноманітних поєднаннях з гумором, інвективою. Задаючи емоційну наснагу медитації, Л. послаблюється в її абстрактно-розмислових різновидах. Взаємодіючи з описом, захоплюючи в свою стихію худож. деталь, Л. (у лірич. творі) насамперед доносить враження і оцінки з боку суб'єкта, не даючи худож. дослідження об'єкта. У прозових і драм. творах Л. виявляється по-різному: у фрагментах авторського мовлення (наприклад: "Fata morgana" M. Коцюбинського, "Життя Арсеньєва" І. Буніна, "У пошуках змарнованого часу" М. Пруста), в мові окр. персонажів ("Три сестри" А. Чехова); тією чи ін. мірою підпорядковує собі виклад ("Пер Гюнт" Г. Ібсена, "Лісова пісня" Лесі Українки, "Вершники" Ю. Яновського, "Старий і море" Е. Хемінгуея); визначає будову твору, здебільшого вірша прозою ("Гімни до Ночі" Новаліса, "Записки вдівця" П. Верлена, "Senilia" І. Тургенєва, "Розгублені листочки" Уляни Кравченко, "Хвиля" Дніпрової Чайки, "У воздухах плавають ліси" В. Стефаника, "Листи" Катрі Гриневичевої та ін.). В істор. розвитку л-ри очевидною є тенденція до посилення в Л. рис індивідуалізованого світосприйняття. В окр. стильових течіях л-ри 20 ст. Л. обтяжується іронією, скепсисом, має місце пошук нетрадиц., непрямих форм вираження ліризму.

М. П. Бондар.