лірники

лі́рники

• лірники

- нар. співці й музиканти, що супроводжують свій спів грою на лірі. Починаючи з XV ст. Л. були в Україні, Білорусії, Росії, Литві, Молдові, Польщі. В Україні (Поділля, Волинь, Київщина, Прикарпаття та ін.) у містах та великих селах існували лірницькі школи, де навчалися переважно сліпі юнаки. Навчання тривало до 6 років. У репертуарі Л. були церк.-моралізаторські канти і псалми, пізніше — укр. нар. жартівливі, сатир., історичні пісні та думи. Лірники-професіонали об'єднувались у спільні з кобзарями та бандуристами братства (цехи), користувалися арго. Л., як і кобзарі, часом зазнавали переслідувань з боку влади (польс. шляхти, рос. царату). Багато нар. співців було репресовано в роки кривавої сталінщини. Відомими Л. 19 — 20 ст. були І. Скубій, Ю. Зозуля, А. Никоненко, A. Скоба, Н. Колесник, у наші дні А. Гребінь, П. Чемерський, В. Нечепа, М. Хай. Л. демонстрували своє мистецтво на 12-му археол. з'їзді (Харків, 1902), на 1-й Респ. нараді кобзарів і лірників (1939), Всесоюз. нараді з питань вивчення епосу східнослов'ян. народів (1955) та ін. Л. виступають переважно самостійно. Творчість Л. вивчали B. Гнатюк, В. Горленко, В. Данилов, М. Лисенко, М. Сумцов, О. Малинка, О. Правдюк та ін. Яскравий образ Л. змалював у поезії "Лірникові думи" C. Руданський.

■ Літ.: Студинський К. Лірники. Львів, 1894; Малинка А. Лирник Евдоким Микитович Мокровиз. "Киевская старина", 1894, № 9; Гнатюк В. Лірники. Львів, 1896; Маслов С. Лирники Полтавской и Черниговской губерний. В кн.: Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 13, ч. 2. Х., 1902; Малинка А. Н. Сведения о кобзарях и лирниках. В кн.: Труды Двенадцатого археологического съезда в Харькове. 1902, т. 3. М., 1905; Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. К., 1980; Шумський С. Лине дума над Сіднеєм. "Україна", 1990, № 35.

М. П. Полотай.