маніфести літературні

маніфе́сти літературні

• маніфести літературні

(від лат. manifestus — ясний, очевидний)

- програмні твори (декларації, трактати, передмови та післямови до творів, статті, вірші, листи), що проголошують" ідейно-естет. принципи літ. напряму, течії, школи або окр. письменника. В М. л. виражені погляди на сусп. роль худож. творчості, ідейно-естет. шукання, спроби узагальнення набутого досвіду, традицій тощо. Термін увійшов у вжиток у 19 ст., але появу перших М. л. пов'язують з добою Відродження. В 16 ст. у Франції виникла поет. школа "Плеяда" на чолі з П. Ронсаром. Її М. л. став трактат Ж. Дю Белле "Оборона й прославлення французької мови" (1549), в якому піддавалася критиці штучно-манірна придворна поезія і проголошувалася потреба створення гуманіст. нац. л-ри на базі живої розмовної мови. Осн. естет. принципи франц. класицизму викладено у вірш. трактаті "Мистецтво поетичне" Н. Буало (1674). В епоху Просвітительства розвиток реалізму відобразився у таких М. л., як "Парадокс про актора" Д. Дідро (1773 — 78, вид. 1830), "Лаокоон" Г. Е. Лессінга (1766) та ін. Маніфестами романтизму стали "Критичні фрагменти" (1797) і "Фрагменти" (1798) Ф. Шлегеля, передмова В. Гюго до його трагедії "Кромвель" (1827), дидактична поема "Англійські барди й шотландські Оглядачі" Дж. Н. Г. Байрона (1809), трактат "Захист поезії" П. Б. Шеллі (1822, опубл. 1840) тощо. Маніфестами крит. реалізму вважаються памфлет "Расін і Шекспір" Стендаля (1823 — 25) і авторська передмова до "Людської комедії" О. Бальзака (1842). Своєрідними М. л. натуралізму стали передмова братів Е. і Ж. Гонкурів до свого роману "Жерміні Ласерте" (1865), передмова Е. Золя до 2-го видання свого роману "Тереза Ракен" (1867) та збірка його статей "Експериментальний роман" (1880). Маніфестами символізму є вірш "Поетичне мистецтво" П. Верлена (1882) та зб. "Осявання" А. Рембо (1872 — 73). 1909 з'явилася ст. "Перший маніфест футуризму" Ф. Т. Марінетті (див. Футуризм). Кн. "Буття і небуття" Ж. П. Сартра (1943) та етюд "Міф про Сізіфа" А. Камю (1943) — маніфести екзистенціалізму. Статті Н. Саррот та А. Роб-Грійє (кін. 50-х pp. 20 ст.) про потребу розриву л-ри з класичним мистецтвом сприйняті як маніфести "нового роману".

Рос. класицизм утверджувався у літ. деклараціях М. Ломоносова і Г. Державша. Ст. "Про моральну користь поезії" В. Жуковського (1809) обстоювала такі риси романтизму, як увага письменника до внутр. світу людини, потреба в чуттєвості. У ст. "Літературні мрії" В. Бєлінського (1834) обгрунтовано реалізм і народність рос. л-ри, а в його "Листі до Гоголя" (1847) поставлені революц.-демокр. вимоги до неї, розвинені згодом у літ.-естет. працях М. Чернишевського та М. Добролюбова. Вірш "Поет і громадянин" М. Некрасова (1861) став програмним для революц. демократів. Поява символізму в Росії обгрунтована у праці "Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури" Д. Мережковського (1893), статтях "Ключі таємниць" В. Брюсова (1904) та "Заповіти символізму" В'яч. Іванова (1910). Рос. футуризм декларований "Прологом егофутуризму" І. Сєверяніна (1911) та колективним зб. "Ляпас громадській думці" (1912). Акмеїсти (див. Акмеїзм) заявили про себе ст. "Спадщина символізму і акмеїзм" М. Гумільова (1913). Згодом з'явилися "Декларація імажиністів" (1919; див. Імажинізм), "Декларація московських пролетарських поетів і прозаїків групи „Кузница"" (1921), "За що бореться ЛЕФ?" В. Маяковського та ін. Як М. л. були сприйняті вірші В. Маяковського "Наказ по армії мистецтв" (1918), "Наказ № 2 армії мистецтв" (1918 — 21), "Розмова з фінінспектором про поезію" (1926). 1931 І. Сельвінський проголосив "Декларацію прав поета". В укр. л-рі першим М. л. вважається "Супліка до пана іздателя" Г. Квітки-Основ'яненка (1833), яка визначила особливості укр. просвітительського реалізму в поєднанні з деякими рисами сентименталізму. Тут автор обстоює право укр. народу на свою нац. л-ру. Своєрідним М. л., який проголосив появу романтизму в укр. л-рі, був лист П. Гулака-Артемовського до редактора "Вестника Европы" про те, що взятися за вільний переспів балади "Рибалка" Й. В. Гете (1827) його спонукало бажання спробувати, "чи не можна малоросійською мовою передати почуття ніжні, благородні, піднесені...". Образ нар. письменника, який своїми творами служить визв. боротьбі, окреслив Т. Шевченко у вступі до поеми "Гайдамаки" та в передмові до намічуваного видання "Кобзаря" 1847. Програма реаліст. відтворення життя знайшла відображення у Шевченковому щоденнику (1857 — 58). Своєрідний напрям в укр. л-рі — етнографічний реалізм — проголосив П. Куліш у ст. "Обзор украинской словесности" (1861). Він вважав, що укр. письменники мають на основі "етнографічної достовірності" формувати поняття "про життя, живописні риси часу, характер місцевості, картину моралі і звичаїв".

Маніфестом літ. єднання прозвучала у свій час ст. М. Драгоманова "Література російська, великоруська, українська і галицька", надр. у львів. журн. "Правда" (1873 — 74). Інша точка зору була висловлена в опубл. 1878 там же ст. "Сьогочасне літературне прямування" І. Нечуя-Левицького. В ній утверджувалася думка, що укр. л-ра має бути "реальна, національна і народна". В полеміку вступив І. Франко статтею "Література, її завдання і найважніші ціхи" (1878), яка вважається маніфестом укр. революц.-демокр. критики. Вчення про реалізм та психологію творчості розглянув І. Франко у трактаті "Із секретів поетичної творчості" (1898). М. л., що засуджував декадентське "чисте мистецтво", "мистецтво для мистецтва", стала ст."Дещо про творчість поетичну" П. Грабовського (1897). Маніфестом укр. модернізму названо в пресі звернення М. Вороного до письменників, опубл. в "Літературно-науковому вістнику" (1901), де він просив надсилати до задуманого ним альм. "З-над хмар і з долин" твори, в яких "на естетичний бік... мала бути звернена найбільша увага". Письменники, що згуртувалися навколо львів. журн. "Світ" і видавництва "Молода муза", декларували втечу від життя "у світ ясних золотих зір" та служіння "чистій красі" ("Світ", 1906, № 1). О. Луцький у газ. "Діло" (1907, № 249) опубл. ст. "Молода муза", яку І. Франко назвав маніфестом однойм. літ. групи, критикуючи водночас автора за безпідставний осуд "загальнопризнаного реалізму", якому нібито властивий утилітаризм і замикання письменників "в тісній матеріалістично-позитивістичній клітці", за намагання піднести авторитет своєї групи приписуванням до неї О. Кобилянської, за проголошення втечі від земного життя "в облака нового містичного неба", в "метафізичні краї" та ін. (Див. Франко І. Зібр. тв., т. 37. К., 1982, с. 413 — 416).

Поет М. Семенко у передмові до зб. "Кверофутуризм" (1914) проголосив народження укр. футуризму. М. Рильський 1931 опубл. "Декларацію обов'язків поета і громадянина". Після ліквідації літ. об'єднань і груп була створена єдина Спілка письменників СРСР (1934); її М. л. став статут, який ствердив обов'язковий для всіх "творчий" метод — соціалістичний реалізм. Із самоліквідацією СП СРСР (1991) цей статут втратив чинність.

■ Літ.: Манифесты итальянского футуризма. М., 1914; Литературные манифесты (От символизма к Октябрю). М., 1929; Литературные манифесты французских реалистов. Л., 1935; Комишанченко М. П. Літературна дискусія 1873 — 1878 років на Україні. К., 1958; Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст. Напрями, течії. К., 1977; Литературные манифесты западноевропейских романтиков. М., 1980; Литературные манифесты западноевропейских классицистов. М., 1980.

В. М. Лесин.