міракль

міра́кль

• міракль

(франц. miracle, від лат. miraculum — чудо, диво)

- жанр середньовічної реліг.-моралізаторської вірш. драми. Сформувався в 13 ст. у Франції, був особливо поширений у 14 ст. в країнах Зх. Європи. В Англії М. близький за структурою до містерії, в Іспанії — до ауто, пізній М. у Франції нагадує мораліте. М. виник під безпосереднім впливом літургійної драми. Це перший зразок світської драматургії нац. мовою. Відомо понад 40 міраклів. Найдавніші — "Гра про святого Миколая" Ж. Боделя (1200) — багатоподієвий твір з яскравими побут., екзот. й агіогр. сценами; "Міракль про Теофіля" Рютбефа (бл. 1261) — одна з перших літ. обробок сюжету про Фауста. В основі М. — літ. обробка легенд про діяння святих (великим успіхом користувалися житія св. Миколи і Діви Марії); обов'язковим структурним елементом є проповідь, у розв'язці — "чудо", або "диво", що здійснюється Богородицею, яка запобігає несправедливому покаранню, відпускає гріхи тощо. Поступово в М. з'явилися алегоризм, монументальність і канонізація усталених образів ("Міракль про Роберта-диявола", "Прево, врятований Богородицею", "Міракль про Грізольду"). В укр. л-рі 17 — 18 ст. жанр М. представлено анонімною п'єсою "Олексій, чоловік божий" (1673 — 74), яка розробляє популярний агіогр. сюжет і відбиває барви місц. дійсності, елементи нар. естетики. До укр. М. відносять також анонімну польськомовну п'єсу "Декламація про св. Катерину" (1703 — 04).

■ Літ.: Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Львів, 1982; История всемирной литературы, т. 2. М., 1984; Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (X — XIII вв.). М., 1989.

В. О. Єршов.