місцевий колорит

місце́вий колорит

• місцевий колорит

, національний колорит, історичний колорит, кульор локаль (франц. couleur locale) — відображення у худож. творах істор., етногр., обрядово-звичаевих, мовних, геогр. особливостей певної місцевості. Поняття і термін "місцевий колорит" першими запровадили франц. романтики у 20-х pp. 19 ст. (В. Гюго та ін.), які виступили проти загальникового позачасового зображення людини у класицизмі. Звернення до М. к. було також властиве італ. веризму та ісп. костумбризму. Яскраве вираження М. к. дістав в істор. романах В. Скотта, В. Гюго, А. В. Віньї, А. Мандзоні, Ф. Купера, П. Куліша, романтичній прозі Є. Гребінки, О. Стороженка, Ю. Федьковича, М. Устияновича, драмі "Назар Стодоля" Т. Шевченка. Пов'язаний з історизмом (див. Історизм у літературі) і народністю (див. Народність літератури), М. к. стає засобом зображення типових характерів у типових обставинах, допомагає конкретно-істор. відтворенню життя (повісті "Козаки" Л. Толстого, "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського, романи "Манускрипт з вулиці Руської" Р. Іваничука, "Тихий Дон" М. Шолохова, "Прощай, Гульсари!" Ч. Айтматова та ін.).

Є. К. Нахлік.