міфологія

міфоло́гія

• міфологія

(грец. μυθολογια, від μυθος — переказ і λόγος — вчення, слово)

1) Наука про міфи і міфологічну свідомість різних народів.

2) Сукупність міфів, нагромаджена тим чи тим етносом, тією чи тією архаїчною своїм походженням культур. традицією. В давніх суспільствах та їх нечисленних сучасних реліктових залишках М. має характер обов'язкового для всіх людей світоглядного нормативу, становить гол. чинник їхньої соціальної поведінки. У суспільствах такого типу М. — синкретична своїм знаковим характером (слово, музика, жест, образ) і заг. пізнавально-гносеологічним змістом (своєрідний сплав релігії, науки і мистецтва в їх найдавніших, первісних формах) сума уявлень про навколишній світ, яка поряд з фізичними трудовими зусиллями первісного колективу забезпечує його нормальну життєдіяльність. В істор. процесі ці уявлення зазнають певної диференціації, внаслідок якої релігія, наука і мистецтво поступово емансипуються одне від одного, створюють окр. галузі культури, тим самим рішуче перетворюючи міф або взагалі усуваючи його з сусп. видноколу. Саме така диференціація сталася у стародавній Греції класич. періоду: олімп. міфологія в ній остаточно виокремилася в реліг. сферу, наука і мистецтво отримали цілком самостійне існування. Тоді ж розпочалися спроби наук. та естет. осмислення міфів. Творці давньогрец.кої трагедії Есхіл, Софокл і Еврипід, використовуючи гносеол. та худож. потенціал грец. міфу, подали грандіозну панораму косміч. та істор. процесу — від сотворіння всесвіту до появи цілком окремішньої людської індивідуальності, а також усі колізії цього довготривалого процесу. Так само інтенсивно освоюють міфол. спадщину ін. мистецтва, особливо пластичні. За елліністичного періоду на поч. З ст. до н. е. у середовищі поетів та філологів, які працювали в Александрійському музеї, виникає "міфологія" — наука про міфи, яка займається їх переповіданням, систематизацією та екзегезою, вдається до спроби раціоналіст. осмислення міфотв. стихії. "Золотий вік" давньої рим. л-ри майстерно поєднав раціоналіст. та естет. ставлення до міфу, внаслідок чого Вергілій в "Енеїді" створює на його основі рим. державно-політ. ідеал доби імперії, Горацій — ідеалізовану картину гідного життя тогочасної людини, Овідій у "Метаморфозах" — суто естет. картину сюжетної та ін. барвистості міфол. фантазії. Тим самим у світ. л-рі завершується започаткована грец. трагедією епоха найбільш плідної взаємодії л-ри з міфом. Відтак останній в своїй антич. формі аж до поч. 20 ст. стає здебільшого предметом естет. замилування. Поряд з тим ренесансний ідеал людини, продовжений у поезії Й. Х. Ф. Гельдерліна, у філос. ліриці Ф. Ніцше та окр. представників символізму, значною мірою розгортається за рахунок невичерпної внутр. енергії міфу. Європ. середньовіччя, тримаючи в пам'яті антич. міф, водночас відсуває його на свою периферію на користь осн. міфологем християнства і суперечливо поєднаної з ними дохрист., індоєвроп. своїм походженням М., художньо перетвореної в фольклорі європ. народів. Останній, певною мірою зберігаючи духовну енергію міфу, разом з тим позбавляє його нормативних функцій, виключно залишаючи йому насамперед функцію естетичну. Доба романтизму, зокрема українського, зосереджена на пафосі нац. становлення, відкриває для себе М. через її приховану присутність у всіх нац. фольклорних системах. Відтак починається її вкрай напружене художнє переосмислення (напр., творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, по суті, відбиває всю глибинну структуру праслов'ян. і навіть індоєвроп. міфу — пор. паралелі в романо-герм. л-рах). Водночас виникають перші наук. школи, які порушують питання про об'єктивний раціоналіст. опис усієї світової М. та її нац. відгалужень, про створення морфології міфу, тобто відтворення самого процесу його виникнення. Особливе місце тут посідає нім. наука з її високоінтелектуальним філос. методом дослідження. Брати Ф. і А. Шлегелі, брати В. і Я. Грімм вивчали фольклор та наявність міфології в ньому. В 20 ст. їхня техніка трансформувалася в системно-структурний метод дослідження міфотворчої стихії (К. Леві-Строс та його послідовники). Іл. на окр. арк., с. 384 — 385. Бібліографію див. у ст. Міф.

В. Л. Скурапвський.