наспівний вірш

наспі́вний вірш

• наспівний вірш

- інтонаційний тип вірша у класич. поезії (поряд з говірним віршем і ораторським віршем). Осн. структурною ознакою Н. в. є високий ступінь гармонійної впорядкованості мелодичного, темпового та динамічного руху твору. В розвитку теми й композиції Н. в. велику роль відіграє емоційне розгортання. Структура Н. в. здебільшого симетрична: членування синтаксичне і ритмічне збігаються, перенесення зустрічаються рідко, рядки об'єднуються у строфи, які поділяються навпіл на тематично та інтонаційно-ритмічно відокремлені групи — ритміко-інтонаційні періоди. Інтонаційно-синтаксичний лад впорядкований, система пауз відповідає строфіці твору, часто зустрічаються повтори — паралелізми, анафори та ін. Звучання Н. в. порівняно з говірним визначається більшою мелодич. згладженістю та темповою симетричністю, заг. сповільненням темпу вимови і пом'якшенням тембру голосу: "Не щебечи, соловейку, / Під вікном близенько; / Не щебечи, малюсенький, / На зорі раненько" (В. Забіла. "Соловей"). Розрізняються три види Н. в. — куплетний, пісенний, романсний. В укр. поезії Н. в. розвинули поети-романтики, ним користувалися Т. Шевченко, М. Старицький, О. Олесь, В. Сосюра та ін. Найчастіше Н. в. вживається в інтимній ліриці. Див. також Мелодика вірша.

■ Літ.: Эйхенбаум Б. М. Мелодика русского лирического стиха. Пг., 1922; Холшевников В. Е. Основы стиховедения. Русское стихосложение. Л., 1972; Сафронова Е. Г. Интонация и стиль стиха. В кн.: Исследования по теории стиха. Л., 1978; Чамата Н. П. Типи віршової інтонації. В кн.: Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка. К., 1980.

Н. П. Чамата.