ідеал естетичний
ідеа́л естетичний
• ідеал естетичний
(франц. ideal, від грец. ιδέα — ідея, першообраз)
- взірець естетичної досконалості, що формується в свідомості людини у процесі духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Персоніфікований у худож. образах, І. е. в л-рі і мист-ві є дійовим засобом виховання людини. Протягом століть у значенні І. е. вживалися поняття "ідеал прекрасного" та "художній ідеал". Термін "ідеал естетичний" запровадив Ф. Шіллер (ст. "Про критерій прекрасного та про естетичний ідеал", опубл. 1806). У давньогрец. філософії І. е. пов'язувався з ученням про калокагатію — гармонію краси й добра. Від Платона (5 — 4 ст. до н. е.) бере початок ідеалістичне витлумачення краси й естетичної досконалості. У висунутій Арістотелем теорії наслідування (мімезис) обгрунтовувалося право митця на зображення людей не лише такими, якими вони є, а й такими, якими належить їм бути. В епоху середньовіччя І. е. підпорядковувався каноні/ "святості", його основою було надприродне. В естетиці Відродження мірилом усього сущого проголошується людина, вказується на взаємозв'язок ідеального з реальним. На цих засадах постала теорія наслідування античним зразкам. Поривання людини до універсалізму відбито у творах Л. Б. Альберті, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Дж. Базарі, А. Дюрера. Вперше І. е. набуває самостійного теор. осмислення в естетиці Просвітительства. Д. Дідро, Г. Е. Лессінг, й. І. Вінкельман особливу увагу приділяли співвідношенню І. е. з дійсністю. Істотний внесок у розкриття природи І. е. зробила нім. класична філософія (І. Кант, Г. Гегель, Ф. Шіллер). В І. Канта І. е. розглядається як внутр. мета діяльності людини, її регулятивний принцип. Вчення про ідеал — висхідний момент естет. системи Г. Гегеля. Грунтовно розробляли проблему І. е. революц. демократи В. Бєлінський, О. Герцен, М. Чернишевський. За В. Бєлінським, І. е. — не гра вимислу, а вгадана розумом і відтворена уявою дійсність у можливості. В естетичній теорії М. Чернишевського уявлення про естетичну досконалість виводиться із ставлення до праці, у відповідності з соціальними, класовими критеріями.
Як свідчить багатовікова історія укр. худож. культури, в І. е. виразно відбивається нац. світосприймання народу, його художні уподобання й смаки (див. Міфологія). Поема "Слово о полку Ігоревім" (кін. 12 ст.), спільна пам'ятка трьох братніх народів, підносить як І. е. патріотизм, героїзм і волелюбність. У виробленні І. е. значним є внесок усної нар. творчості. Укр. народні пісні і думи відбивали тугу трудящої людини за вільним життям, славили її героїчні ідеали. Сповнені гуманістич. пафосу сусп.-естетичні ідеали Івана Вишенського, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького та ін. Істотною ознакою І. е. в укр. л-рі 16 — 17 ст. є спрямованість на виховання в народі бунтарського духу, зміцнення віри у торжество нац.-визв. боротьби. Українське барокко (17 — 18 ст.) підносило велич людини, її гуманістичні ідеали. Чільне місце у творчій спадщині Г. Сковороди посідають роздуми про ідеали людського життя, єдність краси з доброчинністю, "споріднену працю" та ін. Народне коріння має І. е. в "Енеїді" І. Котляревського, На рубежі 18 — 19 ст., коли завершувався процес формування укр. нації, започатковуються нове мист-во, нові естетичні цінності. Гуманізмом пройняті естетичні погляди Т. Шевченка. За реальне підгрунтя у відтворенні ідеалів краси слугує І. Франкові "єдиний кодекс естетичний" — життя. Леся Українка одна з перших у вітчизн. науці простежила істор. еволюцію формування І. е. У розвідці "Утопія в белетристиці" (1906) вона обгрунтувала можливість відтворення у худож. л-рі соціалістич. ідеалу, мрій про майбутнє.
Діалектико-матеріалістичне витлумачення природи суспільних ідеалів дав марксизм, обгрунтував їх класовий характер, зв'язок з людськими інтересами, завданнями революц. практики. В. І. Ленін закликав показувати масам "в усій його величі і в усій його чарівності наш демократичний і соціалістичний ідеал" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 11, с. 96).
Особливості І. е. пов'язані з естетичним ставленням людини до дійсності. В сучас. трактуванні І. е. нерозривно зв'язаний з генезою естетичної і художньої свідомості, з орієнтацією на загальнолюдські цінності, на вільний і універсальний розвиток особи, взаємодію істини, добра і краси. За ступенем відповідності поступальному сусп. розвитку І. е. бувають випереджаючі і віджилі, перспективні і ретроспективні, істинні й хибні. У худож. діяльності І. е. є ціннісно-орієнтаційною основою творчості.
Гуманістичні традиції класичного укр. мист-ва успадковані й примножені в наш час. Поглиблюється розуміння нескоренності духу народу, праці як джерела духовного збагачення, а буття як діяння. Цей І. е. дістав яскраве втілення у творчості П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, Ю. Яновського, А. Головка. М. Стельмаха, В. Симоненка, Григора Тютюнника та ін. Сучасні письменники О. Гончар, Д. Павличко, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч та ін., осягаючи історичні здобутки і втрати суспільного життя, відтворюють складний процес вироблення нових духовно-естетичних цінностей та І. е. Відбиваючи істотні моменти сьогоднішньої реальності, твори л-ри й мист-ва розкривають зміст новітніх соціальних перетворень, загострюють увагу на проблемних ситуаціях і перспективах. Див. також Естетика, Естетичні категорії, Ідея художня.
■ Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Німецька ідеологія. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 3. К., 1959; Ленін В. І. Філософські зошити. В кн.: Ленін В І. Повне зібрання творів, т. 29. К., 1972; Гей Н., Пискунов В. Эстетический идеал советской литературы. М., 1962; Муриан В. М. Эстетический идеал. М., 1966; Шудря К. П. Естетичний ідеал митця. К., 1967; Гегель Г. В. Ф. Эстетика, т. 1. М., 1968; Нигматуллина Ю. Г. Национальное своеобразие эстетического идеала. Казань, 1970; Ястребова Н. А. Формирование эстетического идеала и искусство. М., 1976; Українка Леся. Утопія в белетристиці. В кн.: Українка Леся. Зібрання творів, т. 8. К., 1977; Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 26. К., 1980; Шудря Е. П. Структура и функции эстетического идеала. В кн.: Эстетическое сознание и художественная культура. К., 1983; Ильенков Э. В. Искусство и коммунистический идеал. М., 1984.
К. П. Шудря.