ідилія

іди́лія

• ідилія

(грец. ειδύλλιον — зображення, малюнок)

- невеликий, частіше віршований, твір, у якому поетизується життя на лоні сільс. природи; в антич. поезії І. — одна з осн. форм буколіки. Як жанровий різновид вирізняється темою і настроєм і не пов'язана з певним літ. родом: може мати характер епічний, ліричний і драматичний. Тематично зосереджуючись на звичайних реальностях буття (народження, кохання, шлюб, родинне щастя, праця, доброчесне життя, смерть), І. завжди пройнята настроями умиротворення, внутр. гармонії, радості від спілкування з природою. Вперше назвав свої вірші І. давньогрец. поет Феокріт (кін. 4 — 1-а пол. 3 ст. до н. е.), який оспівував здорову мораль і природні почуття рибалок, землеробів, пастухів. Ідилічні твори про сільс. життя писали Мосх, Біон (обидва — 2 ст. до н. е.) — в Стародавній Греції, Вергілій (1 ст. до н. е.) — у Римі. Поширення І. набула в творчості сентименталістів і романтиків завдяки їхній увазі до "природного стану" та нац. колориту. Європ. слави зажили "ідилії" (1756) в прозі швейцар. поета С. Геснера. Нім. поет Й. Г. Фосс створив І. у формі поеми ("Луїза", 1795), а франц. прозаїк Бернарден де Сен-П'єр написав роман-І. "Поль і Віргінія" (1788). Зразки рос. І. дали М. Карамзін, В. Жуковський, М. Гнєдич, А. Дельвіг.

В українській л-рі до жанру І. належать вірші "Подражаніє Горацію" Л. Боровиковського, "Садок вишневий коло хати" Т. Шевченка, поема "Наталя" М. Макаровського, оповідання "Орися" і "Дівоче серце" П. Куліша, "Сон" Марка Вовчка, "Сужена" О. Стороженка, "Лихо не без добра" Ганни Барвінок, "Милен и Любица. Идильская повесть от древних русинов времен" О. Д'ухновича. Ідилічні картини-мрії у Т. Шевченка та Марка Вовчка посилювали їхнє викриття кріпосницької дійсності. І. справила значний вплив на розвиток європейського роману (Ж. Ж. Руссо, И. В. Гете, Г. Філдінг, Ч. Діккенс, Стендаль, О. Бальзак, І. Гончаров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний).

Літ.: Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975; Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. К., 1981; Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. М., 1983.

Є. К. Нахлік.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ідилія — Безтурботність, бездоганність, рай Словник чужослів Павло Штепа
  2. ідилія — іди́лія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. ідилія — -ї, ж. 1》 Невеликий поетичний твір, що зображує мирне, безтурботне життя селян на лоні природи. 2》 перев. ірон. Про близьке до природи, мирне, безтурботно-щасливе життя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ідилія — іди́лія (від грец. είδύλλιον – малюнок, невеликий вірш-пісенька) 1. Одна з основних форм буколічної поезії – буколік. 2. Переносно – дружба, сімейне життя, що проходить без сварок, у згоді; безтурботне буття. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. ідилія — Одна з форм буколічної поезії, в якій прикрашено змальовується безтурботне й щасливе життя простих людей на лоні природи; у переносному сенсі безтурботне життя. Універсальний словник-енциклопедія
  6. ідилія — Іди́лія, -лії, -лією; іди́лії, -лій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. ідилія — ІДИ́ЛІЯ, ї, ж. 1. Невеликий поетичний твір, що зображує мирне, безтурботне життя селян на лоні природи. Це була не стільки ода, скільки ідилія, у якій вихвалялося життя сільського мешканця на лоні природи (Бор., Тв., 1957, 19); Він [Т. Словник української мови в 11 томах