ідиш

і́диш

ідиш

, їдиш — мова частини євреїв, які живуть у Європі (в т. ч. в СРСР), США, Аргентині, Бразилії, Канаді, Пд. Африці, Азії (Ізраїль). Належить до герм. групи індоєвроп. сім'ї мов. І. почала формуватись у 12 — 13 ст. на основі верхньонім. діалектів з семітськими (давньоєвр. та арамейськими) і слов'ян. елементами. Перші літ. пам'ятки мовою І. датуються 14 — 15 ст. ("Книга Самуїла", рицарський роман "Книга про Бову", 1507, Іллі Левіта, пісні мандрівних співців та ін.). У сучас. розмовній мові І. виділяють три осн. діалекти: північний (литовсько-білоруський), центральний (польський) та південний (український). Літ. мова І. єдина, хоча в ній побутує чимало слів з мов країн, де проживає євр. населення. Велику роль у розвитку й унормуванні літ. І. відіграли євр. письменники, життя і творчість яких пов'язані з Україною, — Менделе Мойхер-Сфорім, А. Гольдфаден, Шолом-Алейхем, Д. Бергельсон та ін. Для І. використовують євр. письмо. І. — одна з мов, якою розвивається єврейська література.

Літ.: Фалькович Э. М. Еврейский язык (идиш) В кн : Языки народов СССР, т. 1. М., 1966.

В. О. Олійник.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ідиш — -у, ч. Побутова мова єврейського населення Східної та Центральної Європи, а також США. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. ідиш — І́ДИШ див. ї́диш. Словник української мови у 20 томах
  3. ідиш — і́диш іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. ідиш — І́ДИШ, у, ч. Сучасна мова єврейського населення Східної та Центральної Європи, а також США. Шолом-Алейхем починав свій творчий труд на мові іврит.. Але він швидко зрозумів, що цим відмежовує себе від широких народних верств і відразу ж перейшов на ідиш (Літ. Укр., 24 .V 1966, 2). Словник української мови в 11 томах