індивідуальність творча
індивідуа́льність творча
• індивідуальність творча
- ідейно-художня своєрідність письменника з точки зору неповторності його літ. обдаровання, естетич. освоєння дійсності та новаторського характеру творчості. Становлення творчої особистості відбувається під впливом суб'єктивних чинників (природний хист, темперамент, риси світосприйняття та ін.) і об'єктивних обставин (рівень сусп. свідомості епохи, нації, провідні ідеї часу, ідеологічні умови для творчої праці тощо). К. Маркс, Ф. Енгельс і В. І. Ленін, високо оцінюючи худож. талант, здатність бачити красу і творити її, неодноразово підкреслювали, що у формуванні митця, поряд з творчою самобутністю, вирішальне значення має його світогляд, зв'язок з народом. Як явище історичне, І. т. проходить у розвитку кілька взаємопов'язаних етапів. У л-рі Київ. Русі спостерігаємо її перші ознаки: автори слів, повчань, літописів здійснюють відбір окремих життєвих фактів, стримано оцінюють їх, тяжіючи до усталених літ. канонів. У 16 — 18 ст. в укр. л-рі вже вирізняється своєрідний тип І. т., якій властиві полемічність суджень, емоційна пристрасність, почуття нац. гордості. І. т. у л-рі 19 — 20 століть характеризується, з одного боку, увагою до фольклор. стихії, а з іншого — прагненням до подолання її пріоритету, звільненням від канонічних форм письма і худож. мислення. "Повна емансипація особи автора з рамок схоластики, повний розрив з усяким шаблоном, якнайповніший вираз авторської індивідуальності в його творах, — писав І. Франко, — се характерний, пануючий оклик наших часів. Та сей тріумф індивідуалізму в сучасній літературній творчості надає тій творчості заразом велике соціальне значення" (Франко І. Зібр. тв., т. 30. К., 1981, с. 217). За психол. суттю І. т. протистоїть колективному началу, проте самобутні погляди митця на дійсність органічно поєднуються із соціальною значимістю його худож. узагальнень. Роль І. т. визначається не тільки оригінально-неповторним у ній, а й тим, наскільки вагомим є внесок письменника у нац. і світову літературу.
На противагу поняттю "індивідуальність творча" у різний час висувалися позбавлені наук. грунту тлумачення суб'єкта творчості. Зокрема, пролеткультівська, а почасти й раппівська, критика взагалі заперечувала індивід.-своєрідне в мист-ві, протиставляючи йому т. з. колективну творчість. З точки зору формалізму 20-х pp. і сучасного структуралізму, І. т. (суб'єкт творчості) є просто відхиленням від норми і самостійного значення не має. Фрейдисти зводять І. т. до виявлення підсвідомих, неконтрольованих прагнень суб'єкта. За твердженням К. Г. Юнга, І. т. виступає медіумом, передавачем незалежної від нього як особистості худож. інформації читачеві. Такі суб'єктивні тлумачення І. т. не дають можливості схарактеризувати ні індивідуальний творчий акт, ні процес розвитку л-ри в цілому. Особливості І. т. вивчають філософи, психологи, літературознавці, мистецтвознавці.
■ Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про мистецтво. К., 1978; Ленін В. І. Про літературу. К., 1970; Теплов Б. Проблемы индивидуальных различий. М., 1961; Роменець В. Психологія творчості. К., 1971; Храпченко М. Творча індивідуальність письменника і розвиток літератури. К., 1976; Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. К., 1980; Франко І. Слово про критику. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 30. К., 1981; В'язовський Г. Творче мислення письменника. К., 1982; Зурабашвили А. Д. Вопросы персонологии и патоперсонологии. Тбилиси, 1984.
В. С. Брюховецький.