інтуїція художня

інтуї́ція художня

• інтуїція художня

(від лат. intuitio — пильне споглядання)

- творчий здогад у виборі письменником оптимального ідейно-художнього рішення, підготовленого всім його попереднім життєвим і художнім досвідом; властивість і складова частина творчого мислення митця, спрямована на пізнавання дійсності як об'єкта худож. зображення. Оперта на безпосереднє чуттєве споглядання, І. х. діалектично поєднує в собі емоційне й раціональне, загальне і особистісне, зумовлене властивостями психології творчого мислення письменника і рівнем його таланту. Це характерно для пізнання взагалі. Однак у худож. творчості таке поєднання особливо складне, що відбилося у поняттях — натхнення, навіювання, осяяння, одкровення. Істор. роль І. х. в літ. творчості змінна, увага до неї в різних творчих методах неоднакова. Так романтизм значною мірою інтенсифікував цю роль, оскільки таємниця, загадковість — дуже істотні риси романтичної творчості — інакше й не осягалися, як тільки за допомогою інтуїції, "надприродного". Ідеалістична філософія, в якій на рубежі 19 — 20 ст. виник окремий напрям — інтуїтивізм, дала велику поживу для розвитку І. х. в л-рі (А. Бергсон, Б. Кроче, А. Шопенгауер, К. Юнг). Матеріалістична естетика тлумачить І. х. як єдність чуттєвого проникнення і логічного мислення. І. х. допомагає авторові у передбаченні ймовірного читацького сприймання майбутнього твору. Письменницька індивідуальність, талант включають у себе І. х. як своєрідність творчого самоздійснення в образній системі, естетичному чутті, особливостях асоціативного мислення. І. Франко, напр., відзначав виняткове багатство підсвідомих асоціацій і невимушеність їх у творчості Т. Шевченка. Проте надмірне покладання на інтуїцію шкідливе, оскільки письменник, ідучи лише за нею, ризикує бути поверховим і повторити вже відкрите. І. х. відіграє позитивну роль у творчості такого автора, який глибоко розуміє сусп. й літ. ситуацію, соціальні завдання худож. слова, його традиції і напрями розвитку. Сучасна технізована епоха з притаманною їй раціоналізацією життя по-своєму загострює проблему І. х. Чуттєве й логічно-раціональне у літ. творчості вступають у нові зв'язки, видозмінюють творчий процес. У літературознавстві, як і в ін. науках, активізуються прогностичні дослідження, що значною мірою спираються на інтуїцію в передбаченні бажаних і можливих змін художньої творчості.

■ Літ.: Бергсон А. Творческая эволюция. М. — СПБ, 1914; Шеллинг Ф. В. Философия искусства. М., 1966; Пономарев Я. А. Психика и интуиция. М., 1967; Лях В. В. Критика інтуїтивізму сучасної буржуазної філософії. К., 1975; Франко І. Із секретів поетичної творчості. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Выготский Л. С. Психология искусства. М., 1987.

Г. М. Сивокінь.