менестрель

(фр. menestrel — той, хто слугує) — народний мандрівний співак-музикант, який до XVII ст. був слугою трубадура або феодала. З часом поняття М. і трубадур стали синонімами. Найбільш поширеним мистецтво М. було в Англії та Франції, де утворювались братства і школи М., до яких могли вступати і жінки, що складали спеціальний іспит.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. менестрель — менестре́ль іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
  2. менестрель — -я, ч. 1》 У середньовічній Франції та Англії – мандрівний поет-музикант. 2》 Про поета, який оспівує кого-, що-небудь. 3》 Про виконавця сучасних молодіжних пісень (часто власних). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. менестрель — Кобзар (французький) Словник чужослів Павло Штепа
  4. менестрель — МЕНЕСТРЕ́ЛЬ, я, ч., іст. 1. У 12–13 столітті Франції та Англії – поет, співець при службі у сенйора. 2. У 14–18 столітті, так називалися мандрівні народні музиканти. Співають менестрелі балади сонцю (Н. Забіла). 3. перен. Співець, поет. Словник української мови у 20 томах
  5. менестрель — менестре́ль (франц. menestrel, від лат. ministerialis – той, що перебуває на службі) 1. Професійний співець і музикант у феодальній Франції і Англії. В 12–13 ст. перебували, головним чином, на службі у сеньйора (1). 2. В 14–18 ст. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. менестрель — ПОЕ́Т (автор віршованих творів), СПІВЕ́ЦЬ уроч., РИМА́Ч зневажл., ПОЕ́ТИК зневажл., ПІЇ́Т (ПІЇ́ТА) заст., книжн., ірон., ВЕРСИФІКА́ТОР заст., ірон., БОЯ́Н заст., уроч., ВІРШУВА́ЛЬНИК заст., ВІРШОПИ́СЕЦЬ заст., ВІ́РШНИК заст., ВІРШІВНИ́К заст. Словник синонімів української мови
  7. менестрель — Менестре́ль, -ре́ля; -ре́лі, -лів (фр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. менестрель — МЕНЕСТРЕ́ЛЬ, я, ч. У середньовічній Франції та Англії — мандрівний поет-музикант. Співають менестрелі балади сонцю (Забіла, Поезії, 1963, 85); *Образно. Знаю, прийдуть нові менестрелі, тисячі невідомих Сосюр (Сос., І, 1957, 212). Словник української мови в 11 томах