опера

(іт. opera — твір, дія, праця) — вид театрального мистецтва, музично — сценічний твір, заснований на синтезі музики, слова, дії. В О. сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор) та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто з балетом і пантомімою, а також образотворчим мистецтвом — гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо. О. виникла в Італії наприкінці XVI ст. як спроба групи вчених — гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica (драма для музики), яка була реалізована в творчості К.Монтеверді ('Орфей', 'Аріадна' та ін.) на початку XVII ст. У XVIII ст. О. набула рис класицизму, а композитори неаполітанської оперної школи (А.Скарлатті) започаткували класичну оперу — серіа, у Франції виникла лірична трагедія (Ж.Б.Люллі, Ж.Ф.Рамо). В Англії О. створював Г. Перселл, в Німеччині — Р.Кайзер. В Іспанії формувався жанр народної опери- сарсуели. Прагнення наблизити О. до ідей просвітителів викликало оперну реформу Х.В.Глюка, формування комічної опери, баладної опери (Англія), опери — буффо (Італія), опери — комік (Франція), зінгшпілю (Австрія, Німеччина) та ін. Вершиною розвитку О. у XVIIІ ст. стала творчість В.А.Моцарта. Розквіту та оновлення О. набула під впливом ідей романтизму в Італії (Л.Керубіні, Д.Россіні, В.Беллині, Г.Доніцетті та особливо Д.Верді), Франції (Ф.Галеві, Д.Обер, Д.Мейербер), Німеччині (К.М.Вебер, пізніше Р.Вагнер)і т.д., а в другій половині ХІХ ст. почалося посилення тенденцій реалізму у французький ліричній опері (Ш.Гуно, Ж.Массне), італійському веризмі (П.Масканьї, Р.Леонкавалло, частково Д.Пучіні та пізні опери Д.Верді), в творчості російських композиторів М.Глінки, О.Даргомижського, О.Бородіна, Ц.Кюї, А.Рубінштейна, М.Римського-Корсакова, М.Мусоргського, П.Чайковського, С.Рахманінова та ін., представників польської (С.Монюшко), української (С.Гулак-Артемовський,М.Лисенко), чеської (А.Дворжак, Б.Сметана, Л.Яначек) та інших музичних культур. В ХХ ст. з’являються нові автори О. — імпресіоністи (К.Дебюссі, К.Шимановський), експресіоністи (А.Берг, А.Шенберг, частково — Р.Штраус), неокласицисти (Ф.Бузоні, Ф.Маліп’єро, І.Стравінський, П.Хіндеміт), поряд з якими О. створюють Б.Бріттен, У.Гаджібеков, Д.Гершвін, Р.Глієр, Л.Даллапіккола, М.Зарінь, Е.Капп, М.Леонтович, З.Кодай, Е.Кшенек, Д.Лукас, Р.Маліп’єро, Д.Менотті, З.Паліашвілі, Л.Піпков, Ю.Семеняко, К.Пендерецький, С.Прокоф’єв, Ш.Соколаї, О.Спендіаров, О.Тактакішвілі, Є.Тікоцький, М.де Фалья, Ю.Шапорін, В.Шебалін, Д.Шостакович та інші, а також українські композитори К.Данькевич, О.Білаш, В.Губаренко, Г.Жуковський, В.Кирейко, Д.Клебанов, А.Кос-Анатольський, Б.Лятошинський, Г.Майборода, Ю.Мейтус, В.Рибальченко, А.Рудницький, Г.Таранов, Є.Юцевич, К.Янівський та інші.