спів

= вокальне мистецтво

виконання музики за допомогою голосу, мистецтво передавання засобами співацького голосу художнього змісту музичного твору. Спів може бути сольним, ансамблевим (дует, тріо, квартет, квінтет і т.д.), хоровим, з супроводом або без нього. За психофізіологічною та виконавською природою С. поділяється на три види — народний, академічний та естрадний. Народний С. спирається на народнопісенні та виконавські традиції певних географічних регіонів, передаючись від покоління до покоління як усна традиція. Академічний або класичний спів має певну штучність звуковидобування і поділяється на три основні стилі: кантиленний, наспівний, коли звук ллється плавно, злитно, без переривання звучання; декламаційний, наближений до інтонацій мовлення; колоратурний, наближений до кантиленного, але збагачений віртуозними прикрасами, пасажами, фіоритурами тощо. Для оволодіння такими стилями С. необхідні не тільки музичні здібності та наявність перспективних вокальних даних, але й спеціальне співацьке навчання – т.з. постановку голосу, яка передбачає набуття уміння природно поєднувати у співі вокальне і мовленнєве начала. Сучасний естрадний С., що передбачає якнайширше використання підсилювальних пристроїв (мікрофону) відкидає необхідність академічного вокального навчання, спираючись переважно на побутову манеру вокалізації, коли голосовий апарат функціонує близько до мовлення на центральній ділянці діапазону, криком або хрипом компенсуючи акустично збіднені верхню та нижню ділянки діапазону. Щоправда, останнім часом з’явились викладачі естрадного вокалу, проте масових успіхів вони поки не здобули, і естрадні співаки в разі необхідності видобувати високі звуки застосовують звичайний крик або звертаються до назалізованої манери звуковидобування. С. 'мікрофонних' солістів бідний на такі важливі акустичні якості, як висока співацька форманта, польотність, опора, сила, кантилена тощо. При цьому слід враховувати, що естрадні виконавці вважають мікрофон органічною частиною голосового апарату, без якої С. просто неможливий і не можуть співати навіть 'не надто високо, не сильно, не тривало і не часто'(Р.Юссон), а виконавці народного і академічного спрямування використовують як допоміжний засіб для виступу просто неба, на стадіонах, в палацах спорту та ін.