Костянтин

Костянтин, Кость

лат.; constans (pod. constants) — постійний, стійкий.

Костя, Кистенько, Кистик, Костусь, Костіок, Костьо, Китя, Котька.

— А ти куди, Максиме? — Рятувати діда Дуная, — промовив з сльозами у голосі. —То і я з тобою, — зашепотів Костянтин. — Візьмеш? — Ходімо, Костю (М. Стельмах); І Костуся похваляли (Г. Квітка-Основ'яненко);— Костеньку... соколику... лебедику! Я й любила тебе, і люблю — міри нема!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);Вдалині ж іде на мостикбілий-білий чоловік...Здивувався дуже Костик:— Та невже ж це сніговик?! (Н. Забіла);Яша (дає другу трубку): От іще Котька. Максим (бере трубку): Котя! Максим Григорович говорить. Здоров! (Ю. Яновський).

Джерело: Власні імена людей. Словник-довідник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Костянтин — Костянти́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. Костянтин — Константи́н або Костянти́н, -на Костянти́н, -на, Костянти́нович, -ча. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)