аблаут
АБЛА́УТ, а, ч., лінгв.
Чергування голосних у складі однієї морфеми.
Аблаут нерідко виступає як внутрішня флексія (з наук. літ.);
Давньоіранські мови зберігають флективне формотворення та аблаут кореня та афікса (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me