аз

АЗ¹, а́за́, ч., заст.

1. Стара назва літери “а”.

Поважно .. приступивсь Семен до граматки і силкувався таким самим, як у Романка, голосом проказувати з ним: аз, буки, віди... (М. Коцюбинський);

Нудна була наука в тодішніх школах, нудна і тяжка, учили з-під різок, по церковних книжках, старим, довгим способом: буки-аз-ба (С. Васильченко);

Cтарець твердив те саме ще раз і ще раз..: – Аз, буки, віди, глагол, добро, єсть... (К. Гриневичева).

2. тільки мн. Літери.

Осягнути Арістотеля і Платона і, називаючись у цьому житті мудрим філософом, зійти в геєну? Розваж! Мені здається, що ліпше азів не знати, тільки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить і в ній собі обитель чинить і там упокоюється (із журн.).

3. тільки мн., перен. Первісні, початкові відомості; основи чого-небудь.

– Обставини?! Обставини створює той, в чиїх руках ініціатива. Пора б уже засвоїти ці ази військової тактики (Є. Доломан);

Саме з книжок люди черпають досвід попередніх поколінь. У школі по книжках освоюють ази науки та елементи логіки мислення, в бібліотеці – інформацію та аналіз передового досвіду або нових знань (з наук. літ.).

◇ (1) Від а́за́ до і́жиці, книжн. – від початку до кінця; все.

– Все перевірено – від аза до іжиці. Здається, план повинен удатись (із журн.);

(2) З азі́в, зі сл. починати, почати – від найпростішого, від самого початку.

Людина він політично грамотна, чи зручно йому з “азів” починати з групою дільниці (Іван Ле);

Тепер знов доведеться починати з азів. Те, що вдалось досягти, ви знов руйнуєте своїм візитом, пробачте мені цю різкість... (О. Гончар);

Приходить на завод хлопець, нічого не вміє, починає з азів. Уся ланка допомагає оволодіти професією, і людина стає кваліфікованим робітником (з газ.);

(3) Ні аза́, перев. зі сл. не знати, не розуміти, книжн. – зовсім нічого.

– Читаю, – похвалився Триказ. – Стає дещо зрозумілим. А от про те, як закривати проміжки, ніде ні аза (Г. Коцюба).

АЗ², займ., заст.

Я (уживається в деяких виразах, запозичених із церковнослов'янської мови).

– Аз iмiю волю, сирiч дарованiє, написати бумагу (Г. Квітка-Основ'яненко);

Із синього кришталю гарячою тугою рвуть повітря срібні дитячі дзвіночки: – "Погиб-шеє ов-ча аз єсм, воззови мя Спасе..." (С. Васильченко);

– Добридень вам, шановна Ксеніє Прокопівно! Аз єсмь жаждущий і алчущий... Ні краплі в хаті – хоч запали! (Василь Шевчук).