ай

АЙ¹, виг.

1. Уживається для вираження болі, переляку, страху і т. ін.

– Не дивіться на мене. – Коли я хочу. – .. Тільки насмільтесь. – Уже насміливсь. – Ай! (М. Коцюбинський);

Кінський тупіт вже на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке! (А. Головко).

2. Уживається для вираження незадоволення, докору, осуду, жалю і т. ін.

– Яковось-то жилося тобі, серденько, самій? – питає стара. – Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така! (Марко Вовчок);

– Іване Євграфовичу! Як вам не соромно! “Сексот”! Може, ще скажете: філер, шпигун, сищик? Ай-яй-яй!.. А ще культурна людина, педагог, якому довірили виховувати підростаюче покоління! (Б. Антоненко-Давидович);

Йолоп, ай йолоп! Як брутально, як нахабно повівся він з цією гордою і чистою дівчиною! (І. Багряний).

3. Уживається для вираження подиву, захоплення, схвалення і т. ін.

Ай! Як тут гарно! (М. Коцюбинський);

Я примовк. Далі як не закричу, як не загаласую: – Ай-яй-яй! Дивіться! Що воно таке? (С. Васильченко);

І взагалі ви знаєте, що таке єсть крякуха? Не знаєте? Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке крякуха?! (Остап Вишня).

АЙ², спол. протиставний, діал.

Поєднує сурядні речення або однорідні члени речення зі значенням протиставлення; та, але.

Оглядають хлопця: марний, обідраний, босі ноги всі в грязі. – Та що ж це за хлопець? – Ай справді: у нас такого немає (С. Васильченко).