ану-ну

АНУ-НУ́, виг., розм.

Варіант вигуку ану, вживаний для підсилення спонукання, заохочення до дії.

– Тепер, хлопці, дивіться, що за кумедія буде. А ми кажемо: – Ану-ну, що там буде? (Г. Квітка-Основ'яненко);

– А знаєте, хлопцi й дiвчата, – не вгавав Васюта, – я навчився нової пiснi, та й ловкої! – Ану-ну! Якої? – загомонiли всi, цiкавi на нову пiсню (Б. Грінченко);

Хата-читальня в цій же хаті, оця темна шафа, це і є хата-читальня. Ану-ну, покажіть нам бібліотеку! (Б. Антоненко-Давидович).