атрибутика
АТРИБУ́ТИКА, и, ж.
Збірн. до атрибу́т 2.
Оригінальна картина невідомого художника “Богдан Хмельницький з полками”. Гетьмана зображено на повен зріст. Допоясну атрибутику цілком запозичено в Гондіуса (із журн.);
Різняться своєю атрибутикою і водночас є однотипними за смисловим навантаженням герби Запоріжжя і Нікополя. Бандура, шабля і спис – у запорізькому гербі, гетьманська булава, шабля і три язики полум'я – у нікопольському уславлюють минувшину, пов'язану із запорозьким козацтвом (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- атрибутика — атрибу́тика іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- атрибутика — (від лат. attributum — придаток, додаток) сукупність зовнішніх ознак належності до чого-небудь, різні символи, які мають загальні риси (герби, емблеми, кокарди, значки тощо) Словник іншомовних соціокультурних термінів
- атрибутика — -и, ж. Те, що є прикметою кого-, чого-небудь, вирізняє з-поміж інших, указує на належність до якої-небудь групи осіб, явищ і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови