1. Словник української мови у 20 томах

бакаляр

БАКАЛЯ́Р, а, ч., заст.

1. Учень середньої школи XVII – першої половини XIX ст.

Сюди, поганці-бакаляри! (І. Котляревський);

А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Т. Шевченко).

2. Те саме, що бакала́вр 2.

Це був з тих старих ще панотців, з тих, що у бакалярів вчились (А. Свидницький);

// Дячок, що вчив дітей.

Казав мені бакаляр промовити: “аз, аз”. А як же я не вимовив – він по пиці раз, раз! (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бакаляр — бакаля́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. бакаляр — Бакаля́р, -ра, -рові, -ре! -ля́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. бакаляр — БАКАЛЯ́Р, а, ч., іст. 1. Учень середньої школи в XVII, XVIII і до середини XIX ст. Сюди, поганці-бакаляри! (Котл., І, 1952, 93); А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Шевч., II, 1953, 157). 2. Те саме, що бакала́вр... Словник української мови в 11 томах
  4. бакаляр — Бакаляр, -ра м. 1) Ученикъ, школяръ. Єзуїти цькували народ шляхтою і своїми бакалярами. Стор. І. 219. 2) Учитель дѣтей. Шейк. 3) Дьячекъ. Чуб. І. 231. Словник української мови Грінченка