1. Словник української мови в 11 томах

бакаляр

БАКАЛЯ́Р, а, ч., іст.

1. Учень середньої школи в XVII, XVIII і до середини XIX ст.

Сюди, поганці-бакаляри! (Котл., І, 1952, 93);

А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Шевч., II, 1953, 157).

2. Те саме, що бакала́вр 1.

Це був з тих старих ще панотців, з тих, що у бакалярів вчились (Свидн., Люборацькі, 1955, 5);

// Дячок, що вчив дітей.

Казав мені бакаляр промовити: "аз, аз". А як же я не вимовив — він по пиці раз, раз! (Пісні та романси.., І, 1956, 293).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бакаляр — бакаля́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. бакаляр — БАКАЛЯ́Р, а, ч., заст. 1. Учень середньої школи XVII – першої половини XIX ст. Сюди, поганці-бакаляри! (І. Котляревський); А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Т. Шевченко). 2. Те саме, що бакала́вр... Словник української мови у 20 томах
  3. бакаляр — Бакаля́р, -ра, -рові, -ре! -ля́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. бакаляр — Бакаляр, -ра м. 1) Ученикъ, школяръ. Єзуїти цькували народ шляхтою і своїми бакалярами. Стор. І. 219. 2) Учитель дѣтей. Шейк. 3) Дьячекъ. Чуб. І. 231. Словник української мови Грінченка