1. Словник української мови у 20 томах

балагула

БАЛАГУ́ЛА, и, заст.

1. ж. Критий дорожній віз.

Балагула ледве примітно підіймалась на пригорки, то знов спускалась у неглибокі долини (І. Нечуй-Левицький);

Часом колеса вскакували в баюрину, тоді нас підкидало, й ми підлітали аж до верху балагули (Валерій Шевчук).

2. ч. Візник на такому возі.

Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (П. Козланюк);

Волошин сторгував забрьоханого балагулу, й драбчасті, благенькі конячки затьопали в талому снігу обшарпаними волочиськими вулицями (Б. Антоненко-Давидович);

Якось надвечір до хати Олійника під'їхав найнятий смілянський балагула (Ю. Хорунжий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. балагула — Особливий віз з напнутим від дощу і спеки полотном і з сидінням для людей; також: візник, що возить таким возом (доки не було залізниць, балагули з того жили, що їздили від міста до міста і перевозили людей) [V] Словник з творів Івана Франка
  2. балагула — балагу́ла 1 іменник жіночого роду дорожній віз рідко балагу́ла 2 іменник чоловічого роду, істота візник рідко Орфографічний словник української мови
  3. балагула — -и, ж., заст. 1》 Критий дорожній віз. 2》 Візник на такому возі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. балагула — див. балакучий; звабник; легковажний Словник синонімів Вусика
  5. балагула — ВІЗ (з запряжкою коней, волів), ПІДВО́ДА, ХУ́РМАНКА заст., ФУ́РМАНКА заст., ФІ́РМА́НКА діал., ФІ́РА діал.; ХУ́РА (великий); ФУРГО́Н, ХАЛАБУ́ДА, ХУРГО́Н розм., БАЛАГУ́ЛА заст. Словник синонімів української мови
  6. балагула — Балагу́ла, -ли; -гу́ли, -гул і -гу́лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. балагула — БАЛАГУ́ЛА, и, ж., заст. 1. Критий дорожній віз. Балагула ледве примітко підіймалась на пригарки, то знов спускалась у неглибокі долини (Н.-Лев., І, 1956, 408). 2. Візник на такому возі. Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (Козл., Сонце.., 1957, 56). Словник української мови в 11 томах
  8. балагула — Балагула, -ли ж. 1) Крытая дорожная повозка, на которой ѣздятъ евреи. Левиц. І. 504. 2) Еврей-извозчикъ на такомъ экипажѣ. 3) Въ юго-западн. краѣ: народникъ изъ польскихъ помѣщиковъ 1830 — 50 гг., членъ особаго народническаго общества въ то время. Словник української мови Грінченка