бачитися

БА́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.

1. з ким і без дод. Зустрічатися, бувати разом де-небудь.

Я дуже близько зійшовся з Горьким, бачимось мало не щодня (М. Коцюбинський);

Павло Сергійович бачився тепер з Тасею тільки на службі (Л. Дмитерко);

Через кілька днів я знову бачився з керівником охоронної фірми (з газ.).

2. тільки 3 ос., перев. кому. Бути видним, сприйматися зором.

Тільки вона йому і бачиться, тільки об ній і дума (Г. Квітка-Основ'яненко);

// безос.

Хоч стала вона [дівчина] оддалік, хоч стала в затінку, та мені добре бачилось, що не рада вона гостю (Марко Вовчок);

// Ввижатися, поставати в уяві.

З них же один мені бачиться всюди, До одного тільки серце лежить... (з народної пісні);

Земля бачилась їм на всіх румбах від Сяну до Владивостока, від Мурманська до Балаклави (В. Кучер);

А потім у снах воскресав без упину Померлої образ, він бачився сину Крізь срібний на сонці розвіяний пил (Л. Первомайський);

// Здаватися.

В селі убогім (Мені так бачиться) нічого Не виросло і не згнило. Таке собі, як і було (Т. Шевченко).

3. ба́читься (заст. ба́чся, ба́чилось), у знач. вставн. сл. Уживається для вираження непевності в чому-небудь; здається, мабуть.

По його думці, він, бачиться, закинув Марусі наздогад, що се він її любить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Світ, бачся, широкий. Та нема де прихилитись В світі одиноким (Т. Шевченко);

А й невелика, бачся, штука, – Так Лебідь рветься підлетіть, Рак упирається, а Щука тягне в воду (Л. Глібов);

Він, бачилось, бажав усім своїм єством нассатися тої краси, свіжості та живучої сили, якою тут дихала вся природа (І. Франко);

Старенький, бачилось, дрімав собі край столу (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).