1. Словник української мови у 20 томах

беззвучний

БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е.

Який не подає звуків; безмовний, німий.

Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (М. Руденко);

// Позбавлений звуків, звучання; тихий.

Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю. Яновський);

Михайлина схиляється до дівчинки, сухими вустами цілує в теплу щічку довгим беззвучним поцілунком (Ю. Збанацький);

Твоя душа тепер хоче іншого сміху, беззвучного (О. Бердник);

* Образно. Це ж кінець нашої історії. Тихий, беззвучний, відчутний кінець (О. Кобилянська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. беззвучний — (якого не чути) нечутний, безшумний. Словник синонімів Полюги
  2. беззвучний — беззву́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  3. беззвучний — -а, -е. Який не подає звуків; безмовний, німий. || Позбавлений звуків, звучання; тихий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. беззвучний — див. безголосий Словник синонімів Вусика
  5. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ (який не супроводжується звучанням, якого не чути), БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше, НЕЧУ́ТНИЙ, БЕЗШУ́МНИЙ (який відбувається без шуму). Від беззвучного сміху беззубий рот йому розтягся аж до вух (П. Словник синонімів української мови
  6. беззвучний — Беззву́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. беззвучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (Руд., Вітер.., 1958, 117); // Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах