бенедиктинці
БЕНЕДИКТИ́НЦІ, ів, мн. (одн. бенедикти́нець, нця, ч., бенедикти́нка, и, ж.).
Католицький чернечий орден, заснований в Італії на початку VI ст. Бенедиктом Нурсійським; жіноче відгалуження ордену – бенедиктинки.
Собор, колишній костьол бенедиктинців, крає небо високими, різкими шпилями з хрестами (М. Малиновська);
Монастирі бенедиктинців були свого часу дуже багаті і впливові (з газ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бенедиктинці — -ів, мн. Католицький чернечий орден, заснований близько 530 р. в Італії. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бенедиктинці — бенедикти́нці (лат. benedictini) католицький чернечий орден, заснований близько 530 р. Бенедиктом Нурсійським в Італії. Жіноче відгалуження ордену – бенедиктинrи. Словник іншомовних слів Мельничука
- бенедиктинці — Бенедикти́нці, -ців, -цям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)