бенефіцій

БЕНЕФІ́ЦІЙ, ю, ч., БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж.

1. У ранньофеодальній Західній Європі – земля, подарована або надана королем чи монархом у довічне користування за сумлінне виконання певних обов'язків (найчастіше військових чи адміністративних).

Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні наділи тим або іншим особам за будь-які заслуги (з наук. літ.);

Якщо у VIII ст. бенефіція васалу давалась тимчасово і в разі його незадовільної служби могла бути відібрана, то вже в середині IX ст. вона набула довічного та спадкового характеру (з наук. літ.);

З часом бенефіцій перетворився із тимчасового держання землі на спадкове володіння – феод (з навч. літ.).

2. У римському цивільному праві – податкові пільги, привілеї, установлені для окремих осіб або груп.

Бенефіцій у Давньому Римі – це певна пільга (наприклад, боржникові, у період імперії – також податкові пільги, пожалування імператорів тощо) (з навч. літ.).

3. У католицькій церкві – посада і пов'язані з нею прибутки.

В 1601 р. сейм постановив припинити судові процеси в справі й ухвалив, щоб православні церковні бенефіції роздавалися тільки православним, але король не затвердив цієї ухвали (з наук. літ.).